.

день промовчав, і не спав усю ніч,

      І готовивсь аскет на великую річ.

      Ось огонь розпалив із пахучих полін,

      І кадило в огонь щедро кидає він,

      І закони Господні проходить умом,

      Щоб очистити ум, не схибити притьмом.

      Та ось сумніви в серці повстали страшні:

      «Вічно жить – молодим – ну, пощо се мені?

      Чи вертати у світ, де панує борба?

      Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!

      О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!

      Та безцінний твій дар комусь іншому дам.

      У нас цар молодий, богорівний наш цар!

      Богорівним зовсім його зробить твій дар.

      Міліонам він сонце, життя є нове,

      Для добра міліонів хай вічно живе».

      3

      Олександер Великий весь світ звоював,

      Та дівчини рабом себе він почував.

      Персіянки Роксани[93] предивна краса

      В його серці горить, мов пожар, не згаса.

      У обіймах його та красуня горда

      Наче тає, на груди його припада;

      Та хвилина мине, і він чує, що ось

      В її серці вороже ворушиться щось,

      І в очах, ще вогких від любви і жаги,

      Дикі іскри горять, наче злі вороги.

      З її уст вилітають бажання страшні —

      Се бажання пожарів, убійства, різні.

      Їй опертись король не здоліє й на мить:

      Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить![94]

      Кліта[95] вбив при вині! Чи любов се, чи чад?..

      День у день із небес його кидає в ад.

      4

      Олександер Великий богині моливсь:

      «Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!

      Або дай, щоб скінчилася мука моя,

      Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?

      Чом міняється так, кілько є в дні годин?

      І чи в серці її я паную один?»

      В тій хвилині аскет перед ним опинивсь

      І покірно царю до землі поклонивсь.

      «Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги

      Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.

      Не згордуй! Сей малий золотистий горіх —

      Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх».

      І він все розповів, відки має сей плід,

      Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

      «Міліонам ти сонце, добродій єси, —

      Будеш жить вічно юний, як плід сей з’їси».

      5

      «Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»

      І великим, безсмертним почув себе цар.

      «Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?

      Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!

      Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?

      З нею жить! Або радше ти сам умирай!»

      Вже й не думає цар, до Роксани біжить:

      «Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»

      І сказав їй усе, відки має сей плід,

      Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

      «Коли любиш мене, моє сонце ясне, —

      Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.

      А не любиш… – урвав. – Кого хочеш люби!

      Ось