річ лише у пробіжці. Вона переодягнулася в сині джинси та білу сорочку, під якою ховався величезний кулон із діамантом. Довкола жінки витала стримана хмарка дорогих парфумів.
– Схоже, усе правильно, – мовила вона. – Добре. Я маю зробити декілька дзвінків.
Здавалося, вона вирішила, що я знаю, де шукати її після того.
– Якщо є сумніви, просто чекай на неї в коридорі, – прошепотів Майкл, коли вона пішла. Він усміхнувся, на мить забувши про свою професійну маску. – Коли я тільки починав, я й гадки не мав, де їх шукати. Наше з тобою завдання – це бути поруч у найпотрібніший момент. Але водночас не переслідувати їх до вбиральні.
Як мені здалося, він був лише трохи старший за мене, але виглядав так, наче народився привабливим, із витонченим смаком та в начищених до блиску черевиках. У мене склалося таке враження, ніби усі у Нью-Йорку, окрім мене, були саме такими.
– Ти довго тут працюєш?
– Трохи більше року. Їм довелося розпрощатися зі своїм старим секретарем, бо… – Він зніяковіло замовк. – Ну, новий старт і все таке. А потім, через деякий час, вони вирішили, що їм замало лише одного асистента на двох. Ось для чого ти й потрібна. Тож привіт! – Чоловік простягнув мені руку.
Я потиснула її.
– Тобі тут подобається?
– Дуже. Я навіть не знаю, хто з них мені більше подобається. – Він широко всміхнувся: – Він дуже розумний. І такий привабливий. А вона просто лялечка.
– Ти з ними бігаєш?
– Біг? Ти знущаєшся? – Він здригнувся. – Це не для мене. Хоча, якби з Натаном… О, Боже мій. Із ним би я попотів. Хіба він не красунчик? Він запропонував мені промасувати плече, і я миттєво закохався. І як тобі вдалося стільки з ним пропрацювати і не накинутися на ці смачненькі австралійські кісточки?
– Я…
– Не відповідай. Якщо це все ж сталося, я не хочу про це знати. Ми маємо залишатися друзями. Так. Я маю спуститися на Волл-стрит.
Чоловік вручив мені кредитку («Про всяк випадок – вона завжди забуває свою. Все одно він за все платить») та електронний планшет і показав, як установити PIN-код.
– Тут є всі контактні номери, які можуть тобі знадобитися. А також усе, що стосується календаря, – мовив він, прокручуючи сторінку на екрані вказівним пальцем. – Кожна людина позначена своїм кольором: містер Ґопнік – синім, місіс Ґопнік – червоним, а Табіта – жовтим. Ми більш не ведемо її розклад, бо вона живе далеко від дому, але все одно корисно знати заздалегідь, коли вона може бути тут, а також про всі сімейні зобов’язання, такі як зустрічі довірених осіб або ж членів благодійного фонду. Ти повинна завжди перевіряти електронну пошту, щоб слідкувати за будь-якими змінами в розкладі. Обов’язково перевіряй усе двічі. Помилки в розкладі – єдина річ, яка гарантовано зводить його з розуму.
– Гаразд.
– Кожного ранку ти повинна продивлятися її пошту, щоб зрозуміти, що саме вона хоче робити цього дня. Я ж перевірятиму разом із тобою, бо іноді вона від чогось відмовляється, а він бере це на себе. Тому нічого не викидай.