польськими етнографами. Так, праця Л. Голембйовського134, вперше видана в 1830 р., містить матеріал із культури карпатських гуцулів, мешканців Поділля та Підляшшя. Цінними є фіксації оповідей із нижчої міфології: автор описує вірування в літавця, «ходячих» мерців та душі померлих нехрещених дітей135.
З-поміж українських збирачів першими на Західній Україні почали досліджувати давню слов’янську міфологію та сучасну їм народну духовну культуру члени «Руської трійці» (1830—1840 рр.). Дослідженню слов’янської міфології була присвячена праця Я. Головацького136, у якій він досить скептично постулював, що слов’янські легенди не могли скластися в систему, як грецька чи римська міфологія137. Зібравши міфи різних слов’янських народів про вищі божества, він, щоправда, як джерела використовував переважно сумнівні праці попередників, які описували богів, невідомих за писемними чи археологічними джерелами. Інший член «Руської трійці», І. Вагилевич, займався етнографічним вивченням міфологічних вірувань та уявлень слов’ян загалом і українців зокрема. У праці «Слов’янська демонологія» та неопублікованих польових щоденниках (які він писав на суміші польської, латини й «руської» мови)138 дослідник зробив одну з перших спроб систематизації міфологічних персонажів. Унаслідок власної збирацької роботи в Галичині та в Карпатах він розділив вірування в надприродних істот на три групи: людська демонологія, стихійна демонологія, символічна демонологія139. До цих груп включено як персонажів селянських вірувань, так і – в дусі тієї доби – сумнівних «давніх богів».
Нове розуміння міфології народжувалося впродовж 1840—1850-х років під впливом німецької етнографічної науки й романтичної філософської естетики140. Тоді була сформована міфологічна школа, уперше – з цілісною науковою теорією, в основі якої був порівняльно-історичний метод, що давав змогу вивчати національні пам’ятки народної словесності протягом всього їх історичного розвитку і в тісному зв’язку з аналогічними пам’ятками інших індоєвропейських народів141. Яскравими представниками цієї школи є Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, О. Котляревський, О. Потебня та ін.
Варто окремо зупинитися на працях відомого фольклориста О. Потебні, що розпочав свій науковий шлях у школі, сформованій у Харківському історико-філологічному товаристві. Найважливішими є такі: «Про міфічне значення деяких обрядів і повір’їв», «Про Долю і споріднених із нею істот». Як джерело міфологічних уявлень учений залучав усі жанри фольклору, аналізуючи обряди, пісні, вірування, казки142. Так, наприклад, до образу Баби-Яги О. Потебня наводив аналогії від персонажа германської нижчої міфології Гольди (фрау Холлє) до Параскеви-П’ятниці, Середи й Неділі в українських віруваннях. Подібно до цього, досліджуючи образи змія, вовка і відьми, вчений наводить