народів. Його учні й колеги також підготували і видали енциклопедичний словник «Слов’янська міфологія»191. Вчені-етнолінгвісти розробили спеціальну універсальну схему-анкету для найповнішого опису персонажів міфологічної традиції різних слов’янських народів:
1. Назви, імена, інтерпретації.
2. Іпостасі.
3. Зовнішній вигляд.
4. Атрибути, супутники.
5. Взаємовідносини міфологічних персонажів.
6. Генеза.
7. Локуси.
8. Час.
9. Риси, властивості, вподобання.
10. Характерні заняття, дії, звички.
11. Функції та предикати (дії, засновані на контакті з об’єктом).
12. Об’єкти, адресати й реципієнти.
13. Модуси.
14. Контакти з людиною.
15. Характерні мотиви.
16. Характеристика джерел192.
Ця схема опису дає змогу всебічно дослідити практично будь-якого міфологічного персонажа і, безумовно, відкриває шлях до «порівняльної міфології»193.
Серед колег та послідовників М. Толстого, які досліджують традиційний світогляд різних слов’янських народів, зокрема міфологічні вірування українців Полісся, Поділля та Закарпаття у загальнослов’янському контексті, слід назвати С. Толстую, О. Гуру, О. Терновську, Л. Виноградову, Т. Агапкіну, Є. Левкієвську, О. Бєлову та ін.194 У 1980—1990-х роках ці вчені здійснили етнолінгвістичні експедиції у названі регіони та видали ряд праць. Дослідження етнолінгвістичної школи мали значний вплив на праці українських етнологів 1990-х – середини 2000-х років.
Період із початку 90-х років XX ст. в українській етнографії позначений неабияким інтересом до тем, які за радянської доби опрацьовувати не було можливості. Першою з праць, які порушували «заборонені» теми, було присвячене народній медицині українців дослідження З. Болтарович, що включало значний масив матеріалів, пов’язаних із міфологічними віруваннями та уявленнями195. У 1991 р. було видано збірку публікацій різних збирачів і етнографів кінця XIX – початку XX ст., раніше не доступних широкому колу читачів196. На початку 1990-х років фольклорист М. Дмитренко видав тексти міфологічних оповідей, як раніше опублікованих, так і тих, що зберігалися в різних архівах, а також зафіксованих його колегами197. Відмічу також тогочасні праці В. Давидюка198 (дослідив міфологічні оповідання та систематизував їхні сюжети й персонажів) і В. Сокола199 (вивчення міфологічного, біблійного, агіографічного, етіологічного та есхатологічного фольклору Карпатського регіону).
З-поміж сучасних досліджень варто виокремити монографію О. Поріцької200, написану під впливом засад етнолінгвістичної школи М. Толстого. Авторка розглядає міфологічних персонажів у загальнослов’янському контексті, звертаючи особливу увагу на етимологію назв істот. Її класифікація персонажів базована на трьох типах ознак: