хлопчики, дівчатка, дорослі, феї тощо – часто навіть не мають імені; просто кажуть: «один хлопчик… одна дівчинка… одна жіночка… один пастух». Вони без історії, без батьків. Можуть належати до будь-якої сім’ї. Це не принц ім’ярек або король такий-то. Герої міфів мають щось таке, що неможливо наслідувати. Відчуваєш розпач, коли опиняєшся біля підніжжя недосяжної гори. Міфічні герої грають для дитини роль усесильного батька.
Грецьких героїв не завжди очікує трагічний кінець, як-от Прометея чи Сизифа. Одиссей повертається на Ітаку. Для дуже юного читача це важливо. Якщо персонаж, із яким ототожнюєш себе, гине або покараний на вічні муки, у дитини, якій потрібно жити далі, вигулькує спокуса опустити руки. Гепі-енд їй необхідний для стимулу докладати зусиль, для заохочення бійцівського духу.
Утім, міфи для юного читача мають цінність ініціації; діти можуть засвоїти, що таке випробування: роблячи зусилля, можна часто, хоч і не завжди, вийти переможцем у випробуваннях, які неминучі в житті.
Гадаю, що гепі-енд у чарівних казках дає дитині образ випробувань, які, певна річ, далекі від дитячої реальності, але дозволяють їй на певний момент ототожнити себе з героями, яким випали тяжкі випробовування, але, попри все, вони долають перешкоди.
Поки не настала ера телебачення, малюки від покоління до покоління читали або слухали, як їм читають чарівні казки. Тепер вони дивляться на маленькому екрані «наукову фантастику».
Вочевидь, відбувається заміщення. Прикмета: діти хочуть гепі-енду. Якось я слідкувала по телевізору за війною з НЛО і сказала собі: «Але ж це достоту еквівалент чарівної казки: тут тобі і саспенс, і герой, з яким дитина ототожнює себе, роботи грають роль злих або добрих фей, одначе сюжет залишається завжди людський». У цьому фільмі про НЛО була жінка, так звана інопланетянка, яка раптово обернулася на прекрасну дівчину, за спиною в робота, який собі зник. Однак для телеглядачів до п’яти років нічого не замінює в цій «науковій фантастиці» хлопчика і дівчинку з чарівних казок.
Бруно Беттельгайм, який не був якимось любителем старовини і не звинувачував систематично телебачення або кінематограф, усе-таки не бачить еквівалентної заміни чарівним казкам для дітей віком менше ніж п’ять років. У телепередачах, спеціально призначених для маленьких, ще розігруються сценки з казок, але наголос роблять на гротескних рисах, на буфонаді. У цьому видовищі дитина більше не знаходить етики, яка підпирала б її бажання ототожнюватися з героями.
Перенесемо чарівні казки в їхній соціальний контекст. Чи призначалися вони для дітей? Не впевнена. Чарівні казки творилися довгими вечорами як для дорослих, так і для дітей. Це було послання. Їх могли зрозуміти «як старі, так і юні», але вони доносили жорстокі істини. «Віслюча шкура» цілком могла шокувати дітлахів: переслідувана своїм інцестуозним батьком, дівчинка перевдягається в ослицю, щоб батько не оволодів нею. Це історія дівчинки,