відбувалося ще відчутніше на селі, ніж у місті. Міста були обнесені мурами й замкнені на ніч великими воротами; наймана варта патрулювала вулиці, щоб забезпечити захист людей; в епоху Відродження приватні багатства вже розподілялися поміж більшою кількістю громадян, аніж на початках Середньовіччя.
Приватизація простору – феномен Нового часу, хоча вже з XV ст., зокрема в італійських палаццо і навіть у будинках нотаблів, архітектори планували більше кімнат для інтимного життя сім’ї. Утім, патіо (внутрішні дворики), відкриті лоджії ще дозволяли прохід натовпу. Завжди залишалося місце спільного користування, де змішувалися всі класи й де дитина еволюціонувала та дуже швидко набиралася досвіду соціальних відносин.
В інтер’єрах ремісників і селян функція спільної кімнати надовго залишатиметься першочерговою. Соціалізація простору має також практичний сенс, про який не слід забувати. Зрозуміло, що в селі простір буде приватизовано значно пізніше, адже техніка проникла в сільські будинки на століття пізніше, ніж у міські.
Тепло вогню, тепло людини: домашнє вогнище довгий час збирало дорослих і дітей холодними вечорами навколо єдиного джерела тепла. Працювали й відпочивали в тій само кімнаті. Техніка поклала край родинній скупченості. Але заразом вона прогнала дух товариства. Щойно змогли опалювати декілька кімнат, дітей помістили в окремі від батьківських покої.
Приватизація простору супроводжується еволюцією сімейного життя. Якщо дитина подужала хвороби раннього віку, вона має насамперед слугувати захисту інтересів рідної домівки й зберігати батьківське надбання. За доби Середньовіччя семирічні діти вважаються вже на порозі дорослого віку; отож вони неодмінно мають давати якусь користь громаді – тобто своїй соціальній групі, корпорації свого батька, а не лише сім’ї. У XIX ст., щойно діти досягнуть віку, коли можуть служити батьківському дому, родина менш схильна довіряти дітей – окрім малолітніх – зовнішньому світові й віддавати їх у навчання з семи років. Їх радше залишають удома.
Отож життєвий простір дитини звужується, і хоч дитина й виграє в тому, що ближче спілкується з батьками, дістаючи більше уваги, ласки й турботи про своє здоров’я, проте суттєво втрачає в автономії, у контактах з іншими людьми.
Таке буржуазне ув’язнення дає дитині ілюзорну протекцію, бо лише особистий досвід ризиків може по-справжньому виробити імунітет проти небезпек, що загрожують її фізичній недоторканності.
4000 років шкільної комедії
«Учню, куди ти ходив у свої ніжні літа? – До школи. – Що ти робив у школі? – Розказував урок за табличкою, поснідав, підготував нову табличку, написав на ній урок і закінчив його; потім мені задали вчити напам’ять, а по обіді дали письмову вправу. Після уроків я повернувся додому, зайшов до хати, там сидів батько. Я розповів йому про свою письмову вправу, потім прочитав напам’ять вивчену табличку, і батько був неабияк утішений… Коли я прокинувся з самого ранку, повернувся до матері й сказав: «Дай мені поснідати, я маю йти до школи».