автомобіль, що мчить геть із міста, і шлях до єдиної правильної мети сина Божого, який цим автомобілем керує.
Рустем ніколи не встигав усе зробити вчасно. Сьогоднішній день не став винятком. Він зібрався виїхати рано вранці, але вибрався з Києва лише о 16-й, коли сонце вже набувало вечірнього, червонясто-золотавого відтінку. Рустема це трохи засмучувало, тому що порушувало плани цілого дня, адже через пізнє прибуття на місце він не зможе провести перший сьогоднішній обряд.
– Ніно, ти нічого не забула? – звернувся він до адміністраторки, яка сиділа ззаду.
– Та начебто ні. Свічки взяла, скатертину з пентаграмою взяла, маятники для тебе й для мене, жезли, дві штуки, свою мантію, трави всі зібрала, ритуальний пісок, дзеркала, волосся для спалювання… Так, нібито все взяла…
– Молодець! Що б я без тебе робив? – бос спробував похвалити помічницю.
– Авжеж! Не знайшла кращої роботи, то тільки й лишилося, що чаклувати… – несподівано з сумом відповіла адміністраторка, не відвертаючи погляду від вікна.
– Якесь невдоволення в голосі, чи мені причулося? – напружився Рустем. – Тебе щось не влаштовує, Ніно?
– Ну, як сказати… Загалом, ні… Тут річ не в тобі, Рустеме… Просто це, звісно, не робота моєї мрії… Ні, платиш ти добре, скаржитися не можу, але не почуваюся на своєму місці. Навчалася п’ять років в університеті, стільки років працювала бухгалтером, важливою справою займалась, а тут ось доводиться… – Рустем мовчки слухав. – Я ж краща за багатьох, освічена, розумна, на всьому знаюся, маю ділову жилку… І не маю того, на що заслуговую. Скільки я отак у тебе працюватиму? Все життя? А я ж розумію, що йти мені від тебе нема куди – нікому не потрібна…
Рустем хвильку помовчав, перш ніж відповісти й нарешті озвався:
– Ніно… Твоя проблема в тому, що ти хочеш поставити себе вище за інших! Це дуже шкодить людям у житті! Ось я чітко розумію, що всі люди від початку рівні, нам усім Бог дав порівну, та поки людина силкується піднестися над іншими, вона лише провалюється щораз глибше! Не вважай себе вищою за інших, вони теж не завжди задоволені тим, що мають, і люди, гідні набагато більшого, займаються часом справами ще менш достойними, ніж твоя. Але поглянь на інших. Відчуття вищості над людьми таке саме гріховне, як і гордощі, злість, злопам’ятність тощо. Але ці почуття передовсім шкодять тим, кому належать. Крім того, хіба ж твоя робота така вже погана? Ти добре заробляєш, і я знаю, що ти не зможеш змінити своє життя лише з цієї причини, але серед іншого, ти допомагаєш людям! Можливо, ти не завжди чесна, як і я, та буває неправда для блага, так само, як і буває правда на шкоду! Ми з тобою граємо спектакль, аби розкрити в людині її власні здібності. І це допомагає їй упоратися з проблемами. З усіма! Будь-яка людина здатна вирішити будь-яке завдання! Тому що кожен Божий син як його дитя володіє частинкою Його могутності! Ось ти, якщо почуваєшся невдоволеною своїм життям, – Рустем лукаво посміхнувся, – можеш змінити його та знайти