від несподіванки: просто навпроти в темряві з’явилося обличчя Катерини.
– Рустеме Ібрагімовичу! Чому ж ви не зателефонували? Я б відчинила вам! – з якоюсь дивною самовпевненістю заговорила господиня.
– Та якось…– розгублено відповів Рустем. – Він щосили намагався приховати збентеженість, адже його заскочили зненацька. Екстрасенс завше має бути напоготові. Він посміхнувся й додав м’яко, але зверхньо: – Уже під’їхали, тому й не телефонував.
– Давайте, я вам ворота відчиню, і ви заїдете на територію, – запропонувала Катерина.
– Давайте.
Ніна до того часу лише вийшла з машини.
– Сідай назад! Під’їдемо до будинку.
– Та годі тобі! – Ніна посміхнулася господині. – Я з Катериною дійду, довше бути сідати знову. Ти заїжджай.
Рустем від’їхав трохи назад. Фари освітили відчинені ворота. Дивно, але він не побачив ні Катерини, ані своєї помічниці. У темряві оглядівся навсібіч і вирішив, що жінки десь за кущами. Не надаючи цьому значення, проїхав до будинку, зупинився й заглушив двигун. Коли фари погасли, крізь шибку авто побачив господиню з Ніною, які вже чекали на нього. Рустем вийшов із машини, відчинив задні дверцята й знову дістав свою сумку, яку був закинув туди перед ворітьми.
Обличчя Ніни здалося йому чи то стривоженим, чи ошелешеним. Катерина ж, навпаки, тепер мала більш упевнений вигляд, здавалася врівноваженою – не те що під час прийому. Тоді вона справляла враження знервованої особи, схильної до різких змін настрою від одних крайнощів до інших. Однак тепер жінка поводилася спокійно, не робила різких рухів, говорила повільніше та була більш серйозною і стриманою. Ця метаморфоза викликала думки про підміну. Ніби їх зустрічав двійник Катерини, а не вона сама.
– Як ви доїхали?
Рустем відповів напружено:
– Дякую. Добре, – його мучили підозри, що тут щось негаразд.
З’явилося відчуття, що нічого не вийде й не варто розраховувати на ті десять тисяч. «Добре, що хоч п’ять отримав! Утікай звідси мерщій!» – ніби наказував йому хтось інший, зсередини. Але ще один голос іронічно відповів: «Аякже! Розігнався! Чого ти такий наляканий? П’ять штук поклала, значить, викладе й решту!».
5
Кімната, в якій господиня розташувала Рустема, була просторою і чистою. Тут вочевидь давно ніхто не жив, але, напевне, перед прибуттям гостей кімнату прибирали, ліжко перестеляли. Висока стеля заважала почуватися затишно. Тут ніби бракувало тепла. Тепло наче й було в кімнаті, але тільки сушило подих, при цьому не зігріваючи пальців. Атмосфера здавалася важкою, нежитловою. Навіть сама обстановка ніби намагалася виштовхнути геть, але м’яко й непомітно, невловимо для свідомості. Інтер’єр, розташування вікон – кожна деталь і кожна річ ніби вступала в протиріччя зі своїм призначенням і сперечалася з рештою обстановки. «Не по фен шуй!» – іронічно визначив Рустем причини цього явища. Спробував щось змінити, відчинивши вікно, та за якийсь час стало по-справжньому холодно. Парадоксальним