увібралися в аркушики білого промокального паперу, почали регулярно надходити їй поштою. Доки вона терла ними по гумі, отримуючи за це ворожіння солідні чеки, мама день у день упевнювалася, що почувається набагато краще. Звісно ж, Тамі першою вирядили до «цілительки», аби спробувати на ній її дивовижну силу. Коли ж леді спитала Тамі, який з її органів потребує магнетичного впливу, мама відповіла замість неї:
– Голова!
Через «лікування печінки» та відсутність на обрії жодних ролей, мама вперше в житті вирішила спробувати набути засмаги. Звісно ж, ця нова витівка стала можливою лише за наявності ще одного, набагато більш вдалого винаходу – «вбудованого бюстгальтера». Ми натрапили на справжню коштовність – французьку білошвейку, яка кроїла бюстьє навкіс, а шви робила з вивороту. Це дійсно бездоганно підтримувало груди Дітріх. Коли ж наша геніальна швачка запропонувала використати її ідею в купальному костюмі, Дітріх уперше роздяглася влітку і отримала безліч обожнюючих поглядів!
Моїм першим вранішнім обов’язком відтоді стало замішування та розподілення олії для засмаги, нанесення якої гарантувало бронзовий колір шкіри. Основою цього засобу була найкраща оливкова олія із домішками йоду та – у мізерній кількості – червоного вина й оцту. Суміш розливалася по скляних пляшках, закорковувалася та видавалася кожному, хто був готовий здійснити воістину геркулесів подвиг та отримати рівну засмагу. Того літа всі ми пахли, як свіжоприготований салат! Озброєні книжками, пляшками, косметичками, широкополими капелюхами, одягнені в пляжні халати, ми розпочинали сходження до скелястого пляжу, де на нас чекали смугасті бунгало, схожі на наслідки Атаки Легкої бригади[26]. Ще там були хатинки, як у «Трьох поросятах». Від готелю до початку похилої, завдовжки у милю, еспланади я нарахувала сто п’ятдесят кроків, еспланада ж зрештою приводила нас до моря – і повного виснаження!
Ми мусили здолати нескінченні сходи ще до того, як сонце розжарить їх до температури «смаження яєчні». Боже борони, якщо хтось щось забув прихопити! Повернення до апартаментів разом зі зворотною дорогою майже гарантувало нещасному сонячний удар! Господарі готелю чудово розуміли, що нікому й ні за що навіть на думку не спаде повертатися на ланч до готельного ресторану, і компенсували відстань та клімат тим, що побудували інший люксовий ресторан із видом на сапфірово-блакитну затоку, давши йому назву «Шатро райської долі».
Саме там Ремарк отримав стіл, за яким його нова родина насолоджувалася обраними за його неперевершеним смаком шампанським та винами; батькове ж правління під час трапез чи не вперше було скасоване, і він виказував своє невдоволення на тих, хто й досі перебував під його юрисдикцією: Тамі, Тедді та моєму лимонаді. Але у віці «лише тринадцяти» я раптом збагнула: впродовж багатьох років я тремчу від страху, а могла б уникнути цього, якби замовляла замість лимонаду мінеральну воду! Я страшенно здивувалася простоті свого відкриття: як це не спало мені на думку раніше? Озброєна