Мария Рива

Життя Марлен Дітріх. Том 1


Скачать книгу

величезні діжки з ікрою. Я негайно купила дещо для чоловіка. Навіть цар не обідатиме краще за нього. А ще я придбала трохи тієї дивовижної нуги – вона якраз прибула з Флоренції – для дітей та якусь невагому шаль з малюнком пейслі[2] для Максової матері, бо наступного тижня в неї сімдесята річниця. Потім я насолодилася пречудовим чаєм з угорським кексом, який аж розвалювалася – так багато у ньому було кишмишу. Звісно ж, повернувшись додому, я почувалася абсолютно виснаженою, але дуже задоволеною.

      – Інгеборг, а ти знайшла ті бежеві нитки для гобелена? – поцікавилася дуже худа фрау в пурпуровій сукні.

      – Так, звісно! Тобі ж, Софіє, так само, як і мені, добре відомо, що у Вертхаймів можна знайти абсолютно все!

      – Сьогодні мій чоловік прочитав у ранковій газеті, а потім переказав мені,– втрутилася мила леді у вбранні з сірої альпаки,– що десь у Південній Америці у якомусь великому місті стався землетрус. «Справжня катастрофа»,– сказав чоловік.

      – Гадаю, це місто зветься Сан-Франциско, на честь святого Франциска Ассізького! – Дама в пурпуровій сукні завжди наполягала на тому, щоб все було максимально ясно.

      – О, так. Здається, саме так воно й зветься. Мій чоловік казав, що цей землетрус забрав багато життів.

      Суворого вигляду фрау в не менш суворого фасону темно-синьому вбранні (якби вона підвелася, то, мабуть, виявилася б надзвичайно високою, бо ж навіть сидячи була вищою за інших) неквапом вимовила тим голосом, що звик віддавати команди:

      – Кайзер зустрівся із російським царем у Свінмюнде[3]. Так, ви правильно мене почули. Я сказала – у Свінмюнде. Я з чоловіком та дітьми часто там буваю. І я завжди казала, що ніщо у світі не дає стільки сил, як повітря Північного моря. Безсумнівно, наш кайзер дотримується такої ж думки!

      Жирна такса всілася поруч із нею та почала циганити. Отримала солоденьку нагороду і одразу повернулася дрімати під стіл.

      Нова меморіальна церква, яку кайзер розпорядився побудувати на честь свого діда, стала наступною темою, що захопила всіх. Чи хтось чув, що головний шпиль має бути 113 метрів заввишки? Це буде просто чудово! Але навіщо потрібна та зірка на бельведері? Це ж не різдвяна ялинка! Не дуже доречно як для релігійної споруди такого масштабу.

      – Меморіальна церква кайзера Вільгельма стане тріумфом церковної архітектури, який уславиться у віках, навіть якщо вони зроблять ту різдвяну прикрасу на ній! – протрубила фрау в темно-синьому, і на цих її словах дискусія завершилася.

      – Моя кухарка каже, що десь на півночі країни якісь жінки – вона назвала їх «фрау», але ж зрозуміло, що це звичайні фабричні робітниці, та все одно моя кухарка наполягала на тому, що вони «фрау»,– провели марш зі стягами та плакатами, вимагаючи, щоб жінкам надали якісь «права». Які ще права? Деякі особи тільки й мріють, щоб привернути до себе загальну увагу! Який сором! Їм би сказати: «Забирайтеся з вулиці і повертайтеся краще до своїх чоловіків, дітей