Мария Рива

Життя Марлен Дітріх. Том 1


Скачать книгу

матеріалізувалася у їхньому домі з повними руками екзотичних фруктів та паризьких цукерок, навіть суворий вираз обличчя Йозефіни змінився на радісну посмішку. Здавалося, увесь будинок прокинувся від важкого, похмурого сну. Тант Валлі сяяла з голови до п’ят. Обидві дівчинки обожнювали її. Вона ж була така гарна – неможливо було на неї надивитися. Її маленька муфточка зі справжньої американської видри, її жакет, що точно повторював усі вигини тіла, оздоблений тим самим рідкісним хутром, її капелюшок – суміш оксамитових бантиків, які водночас нагадували пташині крила! Справжнє втілення лісової німфи.

      Поки Лізель ловила кожне слово тітоньки про її останні подорожі до дуже віддалених місць, очі Лені тішилися її взуттям ручної роботи – темно-зеленим, із перламутровим полиском, ніжною, ручного плетіння накидкою, яка пасувала до шкіряних рукавичок, та бездоганністю брюссельського мережива, що оточувало її шию. Лені твердо вирішила для себе, що колись теж вдягатиметься так чудово і виглядатиме такою ж казково вродливою, як і тант Валлі.

      Якби Луї опинився у цей час вдома, тант Валлі могла б шокувати дівчаток тим, що без вагань прийняла б його пропозицію випити по чарці коньяку, перекинувши жагучий напій у себе, як заправський чолов’яга, та ще й посміялася б над власною зухвалістю та виразом жаху на обличчі Йозефіни. Вона завжди була здатна пити із Луї нарівні, кидаючи виклик його чоловічій здатності не п’яніти,– єдина жінка, якій належав такий привілей. До того ж тант Валлі була єдиною з усієї родини, хто став на його бік у боротьбі проти примусового шлюбу. Проте з часом вона вже звикла до «тієї нещасної дитини», як у родині потай називали Йозефіну, і намагалася зробити її одиноке життя яскравішим щоразу, як випадала вільна година, та заразом накивати Луї через його недбале ставлення до дружини.

      Навесні 1906 року, коли Лені майже виповнилося п’ять, у них вдома з’явився фотопортрет родини, зроблений придворним фотографом. Тант Валлі влаштувалася на стільці, обрала найкращі вбрання для всіх, посміялася з помпезного виразу на обличчі Луї та з захопленням похвалила солом’яні капелюшки, що сама ж і обрала для дівчаток.

      Наближався час, коли сестрам настане пора йти до школи. Дресура, яку Йозефіна запровадила для своїх донечок, щоб вони у майбутньому могли зробитися зразковими німецькими дружинами, наразі йшла нога в ногу із офіційною освітою.

      – Неможливо дізнатися, чи слуги виконали свої обов’язки вправно, поки не навчишся робити те саме – до того ж бездоганно.

      То було одне з повчань, яке дівчатка чули постійно. Отже, вони вчилися лагодити, терти, полірувати, вибивати, чистити та вимивати, а у вільний від цього час навчалися розмовляти французькою, англійською, грати на фортепіано, скрипці, а ще й гарних манер у нескінченної низки освічених панн. Коли дівчатка Дітріх доросли до школи, обидві могли б легко «перескочити» через перші два класи, але, звісно ж, їм цього не дозволили. Навчальної дисципліни треба було ретельно дотримуватися.

      Тож одного холодного ранку дві маленькі дівчинки з косичками, обидві в