Може, якась коштовна річ була в нього?
– Та ні, панотче, звідки у такого юнака щось цінне може бути?
– Так, справді. Такий молодий і така страшна смерть. Бідолашний.
Священик зітхнув. Карета під’їхала до його парафії. Коні стали. Двері відчинив чернець у чорній, підперезаній паском сутані з насунутим на голову капюшоном, й схилившись застиг біля екіпажу. Ксьондз довго прощався з Любомирською, прочитав молитву, поблагословив княгиню й нарешті вийшов з карети. Коні рушили, ридван погойдувався на вщент розмитій весняним дощем дорозі, а чернець так і лишився стояти непорушно.
Розділ III
Легка хмаринка пари піднялась над холодним італійським золотавим мармуром. Туманом розвіялась над фрескою з літнім пейзажем у витонченому затишному алькові і розчинилась під ламбрекеном, що звисав зі стелі у ванній кімнаті палацу Вілянув. Служки поспішали наповнити князівську ванну гарячою водою – вона швидко холола в мармурових покоях. На вікнах зали пара лишала тьмяні сліди, по стінах із зеленого каменю вона слізьми стікала додолу на крижану і слизьку підлогу у вигляді шахівниці. Ізабелла в домашньому платті сиділа на золотавій канапці, яку, наче трон, увінчував балдахін пишно оздоблений жовтим оксамитом. Поки у двох метрах від княгині слуги поспіхом готували ванну, княгиня ласувала вранішнім чаєм та льодяниками монпансьє, які нещодавно їй привезли із самого Парижа. Ізабелла давно вже хотіла спробувати на смак розрекламовану у Варшаві різнокольорову французьку карамель. У порцеляновій креманці солодкі камінці виблискували наче дорогоцінний скарб. І невідомо, що спершу зацікавило в них Ізабеллу – смак чи назва. Солодощі з ім’ям неперевершеної інтриганки та жінки-політика минулого століття Анни де Монпансьє – принцеси королівської крові, кузини Короля-Сонця Людовіка XIV. Після невдалої спроби одружити на собі монарха мадмуазель Монпансьє стала ворогом короля, долучилась до Фронди на чолі з герцогом Конде, керувала армією і навіть особисто брала участь у бойових діях. Утім, згодом доля від принцеси відцуралась – і врешті все, що лишилось від її яскравого життя – солодкі карамельні камінці.
– Не могли б ви зробити свої льодяники на паличках не такими великими? Адже смоктати їх у присутності будь-якого мсьє нецнотливо і панянкам від того ніяково, – звернулась якось Анна де Монпасьє до свого аптекаря. Той натяк зрозумів і незабаром надіслав своїй клієнтці маленькі карамельки у жерстяній коробці з написом «льодяники мадам де Монпансьє». З часом смаки солодощів паризьких аптекарів тільки кращали, тож і слава про них розійшлась Європою.
Кольорові монпансьє Ізабеллі сподобались, і вона відірвалась від них лише тоді, коли служка оголосила, що ванна її світлості готова. Княгиня зняла туфельки з червоної парчі і стала на крижану шахівницю. Ноги на мить просто заніміли від кам’яного холоду. Княгиня дісталась до ванни, перестрибуючи по чорних квадратах по діагоналі, наче вона – король у шаховій партії. Ще мить – і в батистовій сорочці жінка занурилась у гарячу купальню. Служниця додала кілька крапель її улюбленої рожевої води. З парою аромат розвіявся по всій ошатній кімнаті. Й соковитий травень трояндовими