рекомендував йому не відвідувати жодну з церков в Інсмуті.
Щодо місцевих жителів, то він і сам до пуття нічого про них не знає. Вони дуже неговіркі та нелюдяні, як якісь тварини, що живуть у барлогах, і навряд чи хтось знає щось конкретне про те, як вони відпочивають, коли не рибалять. Якщо зважити на те, яку кількість міцних напоїв вони споживають, то можна припустити, що вони мало не весь день лежать п’яні, як чіп. Незважаючи на це, вони підтримують між собою взаємини своєрідного темного братерства, причому їх об’єднує саме презирство та ненависть до навколишнього світу, наче вони належать до якоїсь іншої й явно кращої для них сфери життя. Їхня зовнішність, особливо ці вирячені очі, (ще нікому не доводилося бачити, щоб бодай один раз вони моргнули) самі по собі дуже відштовхують, а голоси тим більш огидні. Страх бере, коли чуєш їхні співи у церквах ночами, й особливо під час їхніх головних свят або чогось на кшталт урочистих зборів, які влаштовуються двічі на рік – 30 квітня та 31 жовтня.
При всьому цьому вони обожнюють воду і люблять купатися як у річці, так і в гавані. Особливою популярністю користується плавання наввипередки до Рифу Диявола (причому, схоже, буквально кожен готовий брати участь у таких вельми непростих змаганнях). Коли ж мова заходить про цих людей, то маються на увазі відносно молоді їхні представники; щодо людей похилого віку, – то на них і зовсім страшно дивитися. Іноді, правда, бувають і серед них винятки, себто коли в їхній зовнішності немає абсолютно жодних відмінностей порівняно зі звичайними людьми (наприклад, у того ж таки портьє в готелі). Багато хто пробує дотумкати, що відбувається з отими літніми людьми, і чи не є «інсмутська зовнішність» такою собі своєрідною ознакою якогось захворювання, яке з віком охоплює людину все більше.
Природно, що лише дуже рідкісна недуга здатна викликати з досягненням зрілості настільки великі та глибокі зміни у самій структурі людського тіла, в тому числі деформації кісток черепа. Однак навіть спостерігаючи настільки незвичні наслідки таємничої хвороби, аж ніяк не можна зробити висновки, які наслідки вона має для людського організму загалом. При цьому молодий продавець відверто заявив, що скласти більш-менш цілісне уявлення з цього приводу вкрай складно, адже нікому ще не вдавалося (незалежно від того, скільки часу прожив у Інсмуті) встановити особисті стосунки з кимось із місцевих.
На його глибоке переконання, багато хто з них ззовні ще жахливіші або навіть страшніші за тих, хто хоча б інколи з’являється на людях. Тих узагалі тримають замкненими в особливих приміщеннях. Іноді до людей долинають реально незвичні та моторошні звуки. Подейкують, що портові халупи, розташовані на північ від річки, сполучені між собою підземними коридорами, що дозволило перетворити їх на справжнісінький «мурашник» для таких жахливих почвар. Неможливо навіть припустити, що за чужорідна кров (якщо, звісно, справа саме в ній) тече в їхніх жилах і чому вони стають саме такими. Були випадки, коли