також особам, котрі їх представляють». Шостий та останній документ називався «Джозеф Карвен: його життєпис і подорожі, де зупинявся, кого бачив і що дізнався».
3
Зараз ми підходимо до того періоду, відколи, як стверджують психіатри з академічної школи, почалося шаленство Чарльза Варда. Знайшовши папери свого прапрапрадідуся, він одразу ж переглянув певні місця і, цілком імовірно, знайшов щось украй цікаве. Але, показуючи робітникам заголовки, він, здавалося, особливо ретельно намагався приховати від них сам текст і виявляв неспокій, який навряд чи можна було пояснити історичною чи генеалогічною цінністю знахідки. Повернувшись додому, він повідомив про цю новину з розгубленим і збентеженим виглядом, немов бажаючи переконати всіх про надзвичайну важливість знайдених документів, не показуючи їх самих. Він навіть не ознайомив батьків із заголовками записів, а просто сказав їм, що знайшов кілька послань, написаних Карвеном (здебільшого шифром), які варто дуже ретельно вивчити, щоби збагнути, про що в них ідеться. Навряд чи він показав би робітникам навіть заголовки, якби не їхня відверта нахабність. У будь-якому разі, він, без сумніву, не мав наміру виявляти особливу потайність, яка могла б викликати підозру батьків і змусити їх зумисне повертатися до цієї теми.
Усю ніч Чарльз Вард просидів у своїй кімнаті, читаючи знайдені папери, і навіть на світанку не обірвав своїх студій. Коли мати його покликала, щоби дізнатися, що трапилося, він попросив принести сніданок нагору. Вдень він з’явився лише на короткий час, коли робітники прийшли встановлювати коминок і портрет Карвена в його кабінеті. Наступної ночі хлопець спав уривками, не роздягаючись, позаяк продовжував гарячково мізкувати над розгадкою шифру, яким був записаний манускрипт. Уранці мати побачила, що син працює над фотокопією рукопису Гатчинсона, який раніше часто їй показував, але, коли жінка спитала, чи не може йому допомогти ключ, згаданий у паперах Карвена, юнак заперечив. Удень, облишивши працю, він, немов зачарований, спостерігав за робітниками, котрі закінчували монтувати портрет у рамі над вибагливим пристроєм у коминку, де велике поліно вельми реалістично «палало» електричним вогнем, і підганяли бічні панелі, щоби вони не особливо вибивалися із загального інтер’єру кімнати. Передню панель, на якій був написаний портрет, підпиляли та встановили так, аби позаду утворилося щось на кшталт стінної шафи.
Після того як робітники пішли, Чарльз остаточно переселився до кабінету та розташувався там, зиркаючи то на розкладені перед ним папери, то на портрет, який витріщався на нього, немов його власний зістарілий вигляд у дзеркалі, що нагадував про минуле століття. Батьки Чарльза, згадуючи згодом поведінку сина в той час, повідомляли цікаві деталі щодо його спроб приховати предмет своїх досліджень. У присутності слуг він рідко ховав якийсь із документів, що вивчав, бо цілком справедливо припускав, що складна й архаїчна базгранина Карвена буде їм невтямки.
Однак