target="_blank" rel="nofollow" href="#n33" type="note">33. Отже, згідно з Г’юмом, існують науки, які не спираються на досвід, і цим наукам, предметом яких є «відношення між ідеями», він протиставляє інші, предметами яких є факти і які, власне, й спираються на досвід.
Отож, Г’юм, визнаючи різницю між апріорними й апостеріорними науками, водночас вказує, що в цьому розрізненні йдеться не про поняття, а про твердження (судження), які поруч із поняттями є другим неформальним складником наук. Бо про математичні теореми він каже, що їх можна довести самою лише активністю думки, незалежно від будь-якого досвіду, а самим лише розмірковуванням. І тут ніхто не може заперечити Г’юмові. Адже насправді математик через розумування висновує з дефініцій, аксіом і постулатів багато суджень, зовсім не покликаючись на досвід, і тим самим доводить, що існує сфера наукових досліджень, в яких судження одержують незалежним від досвіду шляхом.
Тоді спадає на думку визначення апріорних наук, згідно з яким це мали би бути науки, що доводять свої твердження або ж доходять до істинних суджень у спосіб, незалежний від досвіду, самим лише розумуванням; тоді протилежними до них були б апостеріорні науки, що доводять свої твердження чи доходять до істинних суджень через досвід.
Однак і цими визначеннями не можна задовольнитися. Адже, оминувши ту обставину, що як у науках першого виду, так і в науках другого дуже часто важливі істини відкриваються ані за допомогою розумування, ані за допомогою досвіду, а за допомогою – як зазвичай кажуть – геніальної інтуїції, не можна також забувати, що апостеріорні, або емпіричні науки, які згідно з наведеним визначенням мали б виводити свої істинні судження з досвіду, часто доводять свої твердження і доходять до своїх істинних суджень через розумування, а не досвід! Кожен астроном, кожен фізик може навести багато прикладів; достатньо тут згадати про класичний приклад Ле Вер’є, який у 1846 році за допомогою самого розумування дійшов до цілої низки істинних суджень про існування невідомої до того часу планети, про її масу, траєкторію і навіть про положення, яке вона займе 1 січня 1847 року! І навпаки: історія математики й поведінка математиків переконує, що у сфері цієї науки, яка повинна доводити свої істини лише через розумування, вони часто доводяться через дослід, спостереження, випробування. Знову ж таки, достатньо, замість багатьох інших, вказати на класичний приклад Архімеда, який дійшов до твердження, яке стосується розмірів частини поверхні параболи у той спосіб, що приготував відповідні шматки бляхи різних розмірів, які мали форму частини параболи, а пізніше визначив – зважуючи ці шматки бляхи – відношення розмірів поверхні окремих частин параболи на основі відношення їхньої ваги. Чи можна діяти більш емпірично?
Отже, тут і там, як у науках математичних, які вважають найвищим розквітом знання, здобутого зусиллям чистої думки, не спотвореної досвідом і зіткненням із чуттєвою реальністю, так і в науках, що їх без жодного сумніву відносять до емпіричних наук,