А чого б їм цікавитися? Вони вже стільки всякого тут бачили, а я звичайна жінка з почервонілим обличчям і стрілкою на колготках. Хто б міг подумати? Мої ступні боліли всередині їхніх незграбних високих черевиків. Я не хотіла помирати.
Слідчий Бірн узяв ручку. Я щосили намагалася посміхнутися йому. Це моя остання надія. Він сидів навпроти і, насупившись, терпляче дивився на мене. Я хотіла заплакати і попросити його врятувати мене, – ох, будь ласка. Я вже так давно не плакала по-справжньому. Якщо я розплачуся, тоді як зможу зупинитися?
– Ви пам’ятаєте, на чому ми зупинилися? – спитав він.
О так. Я пам’ятала. Я все пам’ятала.
Глава 1
– Еліс! Еліс! Ти запізнюєшся. Давай скоріше.
Я усвідомила, що бурмочу щось у відповідь. Надворі було холодно і темно. Я залізла глибше під пухову ковдру і замружила очі від тьмяного світла зимового дня.
– Еліс, вставай.
Від Джейка пахло піною для гоління. Напіврозв’язана краватка звисала з коміра. Ще один день. Скоріше, маленькі звички, а не великі рішення роблять вас справжньою парою. Ви сповзаєте в рутину, непомітно берете на себе комплементарні сімейні ролі. Джейк і я були досвідченими експертами з дрібниць одне одного. Я знала, що він любить більше молока в каві, ніж у чаю; він знав, що я люблю лише краплю молока в чаю і жодної краплі в каві. Він точно знав, де розташоване тверде ущільнення м’язів біля моєї лівої лопатки, яке з’явилося після довгого сидіння в офісі. Я через Джейка не клала фрукти в салат, він через мене не клав сир. Чого ще треба від стосунків? Ми притерлися одне до одного. Ми – пара.
До цього я ніколи не жила з чоловіком (я маю на увазі, з чоловіком, із яким я була у стосунках), і мені подобалося брати на себе домашні обов’язки. Джейк був інженером, він добре розбирався з усіма проводами і трубами в стінах і під підлогою. Одного разу я сказала йому, що єдина річ, яка йому не подобається в нашій квартирі, – це те, що не він сам побудував її десь на зеленій травичці. Він погодився. За фахом я біохімік – це означало, що мені було призначено міняти простирадла і виносити сміття з кухні. Він ремонтував пилосмок, а я ним прибирала. Я мила ванну, якщо він у ній не голився. Тут я вже провела межу.
Дивна річ, Джейк сам прасував усю білизну. Він казав, що зараз люди забули науку, як правильно прасувати сорочки. Я вважала це тупістю і могла б і образитись, але важко ображатись, лежачи з напоєм на дивані біля телевізору, поки хтось прасує. Він купляв газету, я читала її з-за його плеча, і це дратувало його. Ми обидва ходили за покупками, але я завжди писала список і викреслювала куплене, а він був хаотичним і марнотратним. Він мив холодильник. Я поливала квіти. І він кожного ранку приносив мені в ліжко чай.
– Ти запізнюєшся, – сказав він. – Ось твій чай, а я їду рівно за три хвилини.
– Ненавиджу січень, – сказала я.
– Ти вже казала те саме про грудень.
– Січень – це як грудень, тільки без Різдва.
Але він уже вийшов з кімнати. Я швидко