коли ж Марія могла просити сина приїхати до неї, якщо Демко повернувся разом з ним і весь вчорашній вечір бив байдики та вештався обійстям?! Хай це правда, але чому ж тоді хлопець нічого не переказав йому через товаришів? Ці обставини ясно вказували, що жінка нахабно бреше. Однак Пушкар не поспішав із висновками, а в присутності Марії опитав свою челядь та джур, і жоден з них не підтвердив, що вчора хтось приходив до Демка.
Слухаючи ці пояснення, бідна Марічка усвідомила, що попалася, – занадто невдало вона продумала свою брехню! А Пушкар мовчав, бо ці події вклалися у ланцюжок вкрай неприємних фактів. «Цього вилупка приставили за мною шпигувати! Дійсно, його мамонька дуже легко отримала універсал, коли не кожен значний козак так вшановується. А тут жалюгідній удові одразу подарували млин! І Виговський особисто просив мене взяти його до себе. Та й Яненко, який твердо підтримує Виговського, запрошував його вечеряти. Немає сумнівів – ця гнида вчора підслухала і побігла доносити! Господи! Та що ж це таке на світі коїться? А скільки ще ось таких шпигунів навколо мене, як цей сучий син?» – в люті думав Мартин, второпавши, що над його довбешкою нависла в кращому випадку опала, а в гіршому – смерть.
І що тепер робити? Мартин вже знав, що. Дорогоцінний час упущено, і йому не наздогнати Демка. Але лишалися інші свідки. Він підвівся і повільно рушив до Марії. Їй стало моторошно, і вона почала потроху відступати до дверей. Але Пушкар різко вдарив її по обличчю, поціливши у підборіддя. Від цього удару одразу ж закрутилася голова, а біль затьмарив здатність міркувати, і Марічка впала додолу. Мартин швидко дістав кинджал та, відрізавши кінець намітки Марічки, заткнув цією ганчіркою їй рота, а потім швидко зв’язав руки за спиною.
– Ось так буде краще, Маріє. Ти що, вважала себе найрозумнішою? Твій вилупок зрадив мене! Чи не так? Тепер посидиш у мене доти, доки не повернеться твій синочок. А він неодмінно повернеться і муситиме бути більш відвертим зі мною. Особливо коли побачить тебе, а заразом своїх сестру та брата у в’язниці! – з ненавистю промовив Пушкар.
Марічка сіпнулася, замугикала, намагаючись виплюнути кляп, проте марно. Пушкар замкнув її у кімнаті, прагнучи дотриматися таємниці. По-перше, таке діяння могло викликати обурення у полтавських обивателів і довелося б пояснювати, за що він ув’язнив удову Гориченкову. А це не входило у його плани. По-друге, треба було непомітно схопити Олесю та Левка, які здіймуть галас через зникнення матері. Тому Пушкар, трохи поміркувавши, покликав свого старшого сина Кирила і все йому чесно розповів: від своєї образи за булаву до зради Демка. Кирило, або Кирик, як його всі називали, уважно вислухав батька та рішуче заговорив:
– Ти все правильно вирішив, тату. Інакше не можна! І, крім того, невідомо, як прийме цар цих посланців, а ще невідомо, чи повірить Виговський Гориченкові – надто вже неймовірною звучатиме його розповідь. Ти – старий і заслужений козак. Полковник! А він? Якийсь шмаркач! Тому нам краще почекати. А іншими Гориченками я займуся сам –