останній лист, і він прекрасний! Я перечитав його шість разів, особливо останню частину. Інколи мені дуже хочеться, щоб Ви були більш відвертою і сказали мені, що Ви насправді думаєте про мене. Бо Ваш останній лист занадто гарний, щоб бути правдою, і я вже не можу дочекатись червня! Постарайтесь приїхати на бал. Мені здається, Вам сподобається, і я хочу, щоб Ви були тут під кінець цього року. Я нерідко згадую, що Ви говорили мені того вечора, і мені цікаво, наскільки Ви були щирою? Якби це були не Ви, зрозумійте, мені здалося спершу, що Ви така непостійна і така популярна, що я не можу повірити, що справді Вам подобаюсь.
О, Ізабель, люба, сьогодні така чудова ніч! Хтось удалині награє на мандоліні «Місяць кохання», і мені здається, ця музика на крилах принесе Вас крізь моє відчинене вікно. Зараз хтось грає «Бувайте, хлопці, з мене досить». О, як ця пісня пасує мені! З мене теж досить. Я вирішив, що більше не вип’ю жодного коктейлю і ніколи більше не закохаюсь – просто не зможу. Ви були занадто великою частиною мене в ці дні і в ці ночі, щоб я зміг навіть думати про іншу дівчину. Я постійно зустрічаю їх, але вони не цікавлять мене. Я не переситився, та й річ не в тому. Просто я закоханий… О, найдорожча Ізабель (чомусь не можу називати Вас інакше, ніж «найдорожча», тільки б мені не обмовитись про це при Вашій сім’ї в червні), Ви мусите приїхати на бал! Потім я приїду до Вас у гості на день, і все буде чудово…»
І так далі, те саме захопливе повторення, яке здавалось їм обом таким нескінченно заворожливим, несказанно новим.
Настав червень, дні були такі спекотні і мляві, що вони не могли навіть думати про екзамени, лише ліниво сиділи на подвір’ї «Котеджу», розмовляючи на якісь затяжні теми. Галявина, що вела до Стоуні-Брук, вкривалась блакитною імлою, бузок білів довкола тенісних кортів, а слова поступались місцем мовчазним сигаретам… Потім імла спускалась безлюдною вулицею уздовж проспекту Мак Кош, де звідусіль лунали пісні, аж до розпеченої і безжурної Нассау-стрит.
Том Д’Інвільє й Еморі гуляли допізна в ці дні. Лихоманка азартних ігор захопила весь другий курс, і вони різались у кості аж до третьої ранку спекотної ночі. Після однієї затяжної партії вони вийшли з кімнати Слоуна, коли вже впала роса, і зірки почали зникати з неба.
– Давайте роздобудемо ровери і покатаємось, – запропонував Еморі.
– Гаразд. Я зовсім не втомився, а це майже остання ніч року. Адже всі ці клопоти з балом почнуться з понеділка.
Вони знайшли два ровери без замків на Холдер-Корт і поїхали десь о пів на четверту вздовж Лоуренсвілль-роуд.
– Що будеш робити влітку, Еморі?
– І не питай! Як завжди, я розмірковую. Місяць-два на Лейк Дженева – я розраховую, що ти будеш у мене в липні. Потім – Міннеаполіс, а це значить, низка танцювальних вечорів, салонні бесіди, нудота… Але ж, Томе, – він раптом додав: – Правда ж цей рік був божевільний?
– Послухай, – рішуче виголосив Том (новий Том, у костюмі від Брукса і черевиках від Френкса). – Я переміг у цій грі, але більше грати не хочу. Для тебе – це годиться, ти як гумовий м’ячик, і тобі це пасує. Але я не можу пристосовуватись до тутешнього снобізму