«Боже, повернись!
Твої жона й сестра пішли по світу,
Твій дім тебе чекає, як колись!
Шукаємо тебе у тузі смертній,
Яку іще й кому принести жертву?!»
Гор і Анубіс – два жерці – поштиво
Вступили і собі: «Прийди, пора!»
Хор приєднавсь. Під ті сумні мотиви
Богиню з вівтаря знесли у храм.
Із срібла статуя. З корови роги
У головах. Шукати тіло бога
Пішли поміж колонами зі співом
Всі члени розшукать, щоб оживить.
Ось Мемфіс, Абідос, Саіс і Фіви,
Де серце Ун-Нофар-Онуфрія13 лежить.
Знайшла Ізіда всі частини тіла,
Лиш Фаллос відшукати не змогла.
Усім містам жерці співали славу,
Спів пристрасті і сили набирав.
Цариця ж дочекалась Еліава —
До ніг укляк беззвучно Еліав.
У захваті, у соромі й бажанні
Він плакав, мов зустрілися востаннє.
Поклала руку на жорстке волосся,
Цей бідний хлопець тільки нею жив,
Та їй сьогодні не про нього йшлося…
– Все, що про них ти знаєш, розкажи!
Про ту дівчину і про Соломона…
– О, ти його кохаєш! Як це можна?
Розірвуть серце ревнощі, царице…
Ну що тобі сказати…
– Говори!
– Мудрець, авімелех, що був як криця…
Що з ним порив любовний утворив!
Дівча, мов янголя… Чарівна врода…
Нікого не любив ще так володар.
Від неї не відходить на хвилину,
Як вірний раб покірний біля ніг.
Для нього в світі лиш вона єдина,
Він не відводить, наче пес, очей своїх.
– Кажи, – звіріла Астіс, – все, що знаєш!
Продовжив Еліав: – Мене терзаєш!
Вона вся ніжність, соромливість, ласка
І пестощі, немов – сама любов.
Для неї все, що сталось, – дивна казка,
А він за неї б і на смерть пішов.
– Кажи! – цариця люто застогнала
І голову до тіла притискала.
Жерці тим часом зі скаженим видом,
Із галасом навколо вівтаря
Носили срібну статую Ізіди
Й вчиняли собі рани всі підряд.
Кинджалами, ножами, канчуками,
А деякі і нігтями й зубами.
Скривавлені, побиті, навіжені
Істоти, ледве схожі на людей.
Крутивсь пустельник в колі тім скаженім,
Так швидко, що здавалось, ось впаде.
Стояв спокійно посеред дурману
Верховний жрець з ножем з обсидіану.
Жерці кричали: – Фаллос! Де твій Фаллос?!
Великий боже, вже пора, приходь!
Озіріса Ізіда зачекалась,
Жадає лоно благодатну плоть!
Жерці принишкли раптом, наче миші,
Пустельник ніж схопив у мертвій тиші.
Спинився враз, зігнув худющу спину,
Змахнув рукою, зойкнув під ножем
Й до вівтаря обрубок плоті кинув…
Верховний