впилася вустами,
Що хлопцеві перехопило дух.
– Удвох ми будем правити світами!..
Убий обох! Іди в палац!
– Іду!
І була ніч великого кохання…
Ця сьома ніч… Для Суламіф остання…
Пестощі були безмежно ніжними
І тихими, мов шерехи трави.
Немов журба яка лягла над ними,
Неначе янголи читали молитви́.
Обійми і цілунки соромливі,
В задумливості дотики цнотливі.
– Як зветься та зоря, – дівча питає, —
Що має голубий привабний вид?
– Туди душа по смерті відлітає.
Священна зірка. Маги звуть Сопдит.
– Ти віриш цьому, царю мій коханий?
Цар тихо був, і лиш його дихання
Дівчи́на відчувала на волоссі.
– Можливо, ми побачимося там,
Коли помремо… Хай би це збулося…
Коханий, не мовчи, відкрий вуста.
– Життя людське коротке. Час безмежний.
Віки віків минають, як належно.
Померлих, Суламіф, земля приймає,
Із ґрунту колос пророста зерном,
Людина хліб одвіку споживає —
Повторюється все ізнов, ізнов…
Комахи, риби, птахи, звірі, люди…
Кохана, так було завжди і буде.
Повторимось, повір, і ми з тобою
У цьому кругообігу життя.
Зустрінемося, зведені судьбою,
Та не спізнаємось, хоч наші почуття
У захваті охоплять наші душі…
Ми вже стрічалися, сказати мушу,
Лиш не дано цього нам пам’ятати…
– Ні! Це не так, мій любий царю, ні!
Тієї ночі в лозах винограду
Ти, Соломоне, пригадавсь мені.
Тоді тобі на чуб роса упала…
Мій любий, я тебе впізнала і згадала.
І страх, і радість серце охопили!
Скажи, я запитаю, це не гріх:
Як раптом завтра я зійду в могилу,
Чи ти згадаєш бідну Суламіф?
Цар Соломон кохану пригортає:
– Не говори так! Чути не бажаю!
Ти обрана, ти справжня, ти цариця
Душі моєї. І про смерть не смій!
Тебе не візьме смерть. Тобі кориться
Лиш буде Соломон, тобі одній.
Звук мідний раптом затремтів над світом
І довго коливався у повітрі.
– Це таїнство скінчилося у храмі, —
Промовив цар.
– Який тужливий звук…
Жах ухопив кістлявими руками…
Дурне передчуття смертельних мук…
Смерть дивиться порожніми очима…
Врятуй мене обіймами своїми!
Візьми голівку на своє рамено,
До серця свою любку пригорни.
– Не бійся смерті, мила, йди до мене,
Сумні думки любов’ю прожени.
На ложі в цілім світі лиш одні ми…
Повім про фараона Суссакіма.
І про чудні дива Вакрамадитья14,
Байки країни давньої Офір,
І