та польського короля Станіслава.
Годі було також сподіватися допомоги від турків і татар. Певне ж, новий татарський хан Девлет-Ґірей дуже хотів втрутитися в гру і робив великі приготування до війни, але для відвертого походу проти росіян він повинен був мати згоду Константинополя. Проте султан з остороги перед готовим до нападу російським флотом і під впливом красномовства підкуплених радників волів дотримуватися миру. Тому турецький уряд угамував войовничого хана й не дав йому дозволу вирушити в похід; турки хотіли почекати й побачити, що буде далі. Відомості, які принесли посланці, свідчили, що на допомогу звідти найближчим часом годі розраховувати.
Бій на мості
До Рідер’єльма та його війська у Вісмарі наказ виступати на схід дійшов аж у середині березня. Від Вісмара до Полтави було близько півтори сотні миль. Отже, й звідти розраховувати на допомогу не доводилося.
Усвідомлення того, що допомоги не буде нізвідки, мало вирішальний вплив на постанову шведського командування. Далі очікувати не було глузду. У своїх розрахунках доводилося покладатись тільки на власні сили. Сидіти й нічого не робити було неможливо через брак харчів. До того ж, погане забезпечення загрожувало стати ще гіршим. Козаки в Україні були православні, тож мали щонайменше чотири рази на рік дотримуватися довгого посту. Саме тепер був другий такий піст, що трохи полегшував забезпечення армії: населення і союзне військо стримувалося в їжі, тому для шведів її залишалося більше. Але завтра, в понеділок 28 червня, піст закінчувався18. Хоч загалом різниця була зовсім невелика, а все ж таки це означало маленький крок до цілковитого краху забезпечення армії. Було просто неможливо залишатися тут довше. Сам Реншельд висловив думку, що стояти під Полтавою можна ще хіба кілька днів. Становище було загрозливе. Треба було щось робити.
Про наступ за всіма приписами годі було й думати. Іти на Москву було неможливо, насамперед через нестачу набоїв. І артилерія, і піхота мали куль і пороху на один великий бій, після якого, можна сказати, все скінчиться. (Після бою в цілій армії залишиться близько 40 000 набоїв для ручної зброї – 804 кілограми поділити на 20 грамів, потрібних на один набій, – це означає, що кожен солдат отримає по 3-4 набої, дуже мало, бо за нормального розподілу на одного припадало десь 40 набоїв.) Єдиною реальною можливістю було йти назад: відступати до Польщі. Але це важко було здійснити, оскільки головна російська армія стояла дуже близько. Мавши за собою нерозгромлену ворожу силу, шведи не змогли б переправитися через Дніпро біля Києва, а були б змушені шукати переправи далеко південніше; це, у свою чергу, означало, що військові довелося б іти через великі порожні простори. Такий шлях безлюдним краєм за нестачі харчів швидше за все призвів би до того, що армія вимерла б з голоду, а дехто вважав, що її могли б вибити вщент. (Понад сто років пізніше Наполеон спробував здійснити такий масовий відступ, коли росіяни насідали