рани, якийсь час узагалі здавалося, що він помирає. Реншельд, на якого, поки хворів король, покладено командування армією, не хотів брати на себе відповідальність за таку важливу дію, поки Карл лежав без пам’яті. Вирішувати мав лише король, і саме цієї неділі він на диво отямився від свого гарячкового марення. Можливо також, що на ухвалу вплинув і третій чинник. Шведи бачили, що росіяни й далі споруджують укріплення. Вночі проти неділі був висланий принаймні один розвідувальний загін, та й без того видно було, що росіяни далі працюють над укріпленнями. У рапортах повідомлялося, що росіяни споруджують нові редути. Подальше зволікання тільки означало б, що російські позиції буде ще важче захопити. Навіть час працював на царя Петра.
Ухвала була чітка: атакувати російську армію. Питання полягало в тому, як воно все вийде. Шведський план бою – наскільки його можна відтворити, – мабуть, складався з двох моментів: 1) пробій крізь російську систему укріплень між двома лісами і 2) після цього штурм укріпленого табору. Перший момент плану, пробій крізь редути, мав бути здійснений ще вдосвіта під захистком темряви. Піхота повинна була швидко й раптово просто пробігти крізь ворожі укріплення, поки їхні заспані захисники встигнуть завдати їй відчутної шкоди. То мав бути комбінований напад піхоти й кінноти. Кіннота потрібна була на першому етапі для того, щоб зробити прохід у лінії укріплень російського табору; відразу за задньою лінією редутів, як було сказано раніше, зосереджувалась ворожа кіннота. Шведська кіннота повинна була раптово напасти на ті сили. Після пробою шведські ескадрони мали виконати ще одне дуже важливе завдання: відрізати головним російським силам єдиний шлях до відступу в північному напрямку вздовж річки. Шведська піхота, пробившись крізь редути, повинна була напасти на укріплений табір. Одночасно кіннота мала добутися до північного боку того табору. Представник короля Станіслава у шведській армії так підсумував цей план: «Фельдмаршал із кіннотою мав напасти на ворога з флангу, а піхота – з фронту». Піхота мала завдати головного удару в цьому завершальному нападі на табір; це був молот, а кіннота відігравала роль ковадла: своєю атакою вона мала стримувати російське військо і перешкоджати його відступові на північ. Якби цей план удався (коли він справді був такий, а багато що підтверджує це), уся битва скінчилася б для росіян нищівною поразкою. Як уже згадувано, в розташуванні російського війська було одне вочевидь вразливе місце: мала можливість відступу. Напад шведів, згідно з накресленою вище схемою, перегородив би росіянам більшість шляхів до відступу; царській армії загрожувало б цілковите знищення.
Притиснута спиною до річки з єдиною благенькою переправою через неї, вона опинилася б замкненою в пастці.
Але в тому плані було кілька вразливих місць. По-перше, навряд чи пощастило б раптово захопити російські редути. Непомітно підійти до самих них під захистком ночі було нелегко: в темряві можна було наробити багато помилок. Несподівано проскочити крізь редути, як вимагав