Київській Русі, населення якої завжди було готове до відбиття ворожих нападів, оборони країни від навали численних печенізьких племен. Тому в княжому війську опинилися і боярин Добриня Микитич, і ремісник Микита Кожум’яка, і селянський син Ілля Муромець, і орач Микула Селянинович.
Скоморохи – в Давній Русі мандрівні актори, що були одночасно танцюристами, музикантами, акробатами тощо та авторами більшості виконуваних ними драматичних сценок.
Зазвичай богатирі збиралися в Києві в «ласкова князя Володимира» і звідти роз’їжджалися різними шляхами: хто у сусідній степ (поле), де треба подолати ворога; хто у дрімучі ліси, де сидить на дев’яти дубах Соловей Розбійник. Відобразилася в билинах і сторожова служба на морі, де вкрай необхідно було боронити від розбійників так званий Гречник – важливий шлях з Русі до Візантії.
Билини співалися не лише в народі, але й на княжих бенкетах, де збиралася дружина. Але не князя вони славословили, а благородні й сміливі подвиги богатирів.
Свій величний вік билини доживали в ХVІ—ХVІІ ст. в середовищі бродячих скоморохів. Героїчні пісні доповнилися новими сюжетами, посилилися сатиричні інтонації, з’явилися приспівки, жартівливі примовки, прислів’я. Однак у народі назавжди збереглися урочисті, схожі на гімни билини, що оспівували героїчні діла та велич Київської Русі.
Дума
Особливої форми народний епос набув в Україні. У нас виник суто український жанр речитативного героїчного співу – дума. Її виконували мандрівні співці-музики – кобзарі, бандуристи, лірники Центральної та Лівобережної України.
Найстаріші думи ХV—ХVІ ст. присвячені боротьбі козацтва проти татар і турків, тому їх ще називають невільницькими. Вони зображували страждання полонених, наближаючись за формою до ліричних плачів. Водночас такі думи підносили велич козацтва, оспівували тугу за батьківщиною, дружбу бойового товариства.
Дума – вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання сольним співом під музичний супровід кобзи або бандури).
Зазвичай дума починалася заспівом на зразок: «На Чорному морі, на білому камені яснесенький сокіл жалібно квилить-проквиляє, смуток собі має». Далі розгорталася оповідь, у якій істотне місце посідали розмови дійових осіб. Співець висловлював співчуття постражда-лим або передавав своє ставлення устами ліричних героїв. Деякими своїми рисами думи споріднені з російським билинним епосом та історичними піснями. Так, українська дума про Олексія
Мелодія дум так тісно сплетена з текстом, що тільки слідкуючи за нею крок за кроком, можна як слід сприймати ритміку, структуру самого вірша думи.
Поповича своїм сюжетом наближається до билин Садко, новгородського «багатого гостя».
Найстаріші відомі нам думи – це «Плач невільників у турецькій неволі», «Втеча трьох братів з города Азова», «Козак