допоміжні міжнародні мови вже давно існують. Найпоширеніша з них має назву есперанто.
Основна граматика есперанто ґрунтується на 16 правилах, які практично не мають винятків. Графіка цієї мови латинська, кожній літері відповідає лише один звук, наголос завжди ставиться на передостанньому складі слова. Усі іменники закінчуються на -о, прикметники – на -а, дієслово не змінюється за особами і числами. Корені слів запозичені з германських, романських та слов’янських мов.
Таким чином, якщо вивчити тисячу найбільш уживаних коренів, маємо в розпорядженні приблизно 10 тисяч слів, з яких можна вже творити свою літературу. І вона існує. На есперанто перекладені деякі твори світової художньої та спеціальної літератури, існують і справжні знавці есперанто, які спілкуються між собою, обмінюючись мовним досвідом.
Великого поширення витвір доктора Есперанто досі не набув, мабуть, через певну недосконалість мови. Але пошук ведеться і в інших напрямках. Важко сказати, коли він завершиться повним успіхом, напевно, до цього ще далеченько. А поки що залишається один шлях – добре вивчати насамперед рідну мову і не шкодувати часу на оволодіння іншими, не менш корисними і цікавими. Бо, як казав класик української літератури Панас Мирний: «Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття».
Українська мова
Українська мова поділяється на три діалектні групи: північну (поліську), південно-східну й південно-західну. Кожна діалектна група складається з говорів.
Північна діалектна група поділяється на східнополіські, середньополіські й західнополіські говори; південно-східна група – на середньонаддніпрянські, слобожанські, східнополтавські, нижньонаддніпрянські й донецькі говори; південно-західна – на подільські, волинські, гуцульські, буковинсько-покутські, бойківські, лемківські, закарпатські, наддністрянські й надсянські говори.
Літературна мова охоплює писемну й усну сфери. Діалектові, на відміну від літературної мови, притаманний лише один функціональний стиль – розмовний.
У кожного народу на основі одного, переважно центрального, діалекту виникає літературна мова, що об’єднує всі ці мовні струмки в одне національне ціле, яке дає змогу легко порозумітися людям різних частин певної етнічної території.
На ґрунті середньонаддніпрянських говорів, поширених на Полтавщині (на захід від річки Псел), Черкащині (на схід від річки Гірський Тікич) постала українська літературна мова.
Виникнувши на основі центральних південно-східних говорів, наша літературна мова вбирала й продовжує вбирати все найкраще, що є в її діалектах.
Мова не є щось застигле на віки вічні, тому й далі триває дослідження мовних явищ і формулювання граматичних правил, далі відбувається словотворення.
Глава 2. Книжкова