не причина випити. Про це ви дізнаєтеся, якщо підете крок у крок за Денні Мак-Крі.
Великодня неділя розпочалася, як і годиться, рано- вранці, на своєму властивому місці в календарі між суботою та понеділком. О 5.24 піднялося сонечко, а о 10.30 Данні піднявся і собі. Він почвалав на кухню і вимив своє обличчя в раковині. Матір парубка смажила шпондерок. Вона поглянула на його тверде, гладке, метикувате обличчя, поки той жонглював круглим шматком мила, і згадала про синового батька, коли вперше побачила, як той спіймав м’яча між другою та третьою базою двадцять два роки тому на пустирі в Гарлемі, де зараз уже стоїть житловий будинок «Ла-Палома». У вітальні квартири батько Денні сидів біля відчиненого вікна з розкуйовдженим сивим волоссям, яке розвіював вітерець, і смалив свою люльку. Він ніяк не міг покинути курити, хоча два роки тому зір йому відібрав невчасний вибух динаміту на земляних роботах. Дуже мало сліпих людей курять, бо вони не бачать диму. Адже чи могли б ви насолоджуватися тим, що вам читають новини у вечірній газеті, а ви не бачите велетенських заголовків?
– Сьогодні Великдень, – повідомила пані Мак-Крі.
– Мені яєчню, – замовив Денні.
Після сніданку він одягнув святковий костюм портового візника зі складів на Канал-стрит – маринарку, плаща, смугасті штани, шкіряні черевики, позолочений ланцюжок на передній частині камізельки, комір сторчма, капелюх зі загнутими крисами та метелик від Шонштейна (крамниця між чотирнадцятою вулицею і фруктовою яткою Тоні).
– Ти, мабуть, кудись ідеш сьогодні, Денні, – зронив у задумі старий Мак-Крі. – Подейкують, що сьогодні наче свято. Та й гарна весняна погода настала. Я відчуваю це в повітрі.
– Чому б не мені не піти кудись? – буркнув Денні. – Чи я маю вдома стовбичити? Чи, може, я кінь? Та навіть коні мають один день відпочинку на тиждень. І хто заробляє гроші на винайм цього помешкання, а також на сніданок, який ви тільки-но з’їли, хотів би я знати? Відповідайте негайно!
– Гаразд, хлопче, – погодився старигань. – Я не скаржуся. Поки мої очі бачили, для мене не було нічого кращого, ніж розвіятися в неділю. Біля вікна чутно, як палять дернину та чагарник. А я маю тютюн. Гарного тобі дня і відпочинку, хлопче. Інколи я жалію, що твоя мама не вміє читати, бо я зміг би почути закінчення історії про гіпопотамуса, але нехай буде.
– Що це за дурниці він верзе про якогось гіпопотама? – перепитав Денні у своєї матері, коли проходив через кухню. – Ви водили його до зоопарку? І навіщо?
– Не водила, – заперечила пані Мак-Крі. – Він сидить біля вікна цілими днями. Який там у бідних сліпих відпочинок. Гадаю, що думки часом можуть і заблукати в їхніх головах. Якось він мені майже годину без упину торочив про оливу. Я дивлюся, чи не горить сало на сковорідці. Не горить. А він каже щось таке, що мені невтямки. Нудні дні, неділі, свята – все однаково для сліпого, Денні. Не було кращих і дужчих за нього, коли він мав очі. Сьогодні гарний день, синку. Піди порозважайся. Холодна вечеря буде о шостій.
– Ви чули якісь розмови про гіпопотама? – поцікавився Денні в двірника Майка, коли вийшов із брами внизу.
– Не