він ніколи не брав до рук дрючка й зневажав фізичний вплив. Насправдівін ніколи не ставив перед визначеною жертвою нічого, крім найвишуканіших напоїв, які можна було придбати в Нью-Йорку. «Павук» Келлі мріяв піднятися до рівня Джиммі.
Ці двійко джентльменів провели нараду цього ж вечора в Мак-Крері. Келлі пояснив:
– З ним усе просто. Він із острова Колумбія, де почали страйк, або якусь колотнечу, або щось таке інше, і вони прислали його сюди, щоб купити дві тисячі «вінчестерів», щоб розв’язати цю проблему. Він показав мені два чеки по десять тисяч доларів кожен, та один – на п’ять тисяч доларів. Це правда, Джиммі, я навіть розізлився, що він не обміняв їх на тисячодоларові банкноти й не подав їх мені на срібній тарілочці. Тепер доведеться чекати, поки він піде до банку й отримає гроші для нас.
Вони теревенили про це впродовж двох годин, а потім Данн звелів;
– Приводь його на Бродвей, о четвертій годині після полудня.
У потрібний час Келлі навідався до готелю «Еспаньйол» до номеру генерала. Він знайшов заслуженого вояка за чудовою розмовою з пані О’Браєн.
– Міністр оборони нас чекає, – повідомив Келлі.
Генерал заледве облишив бесіду.
– Ех, сеньйоре, – зітхнув він, сурма кличе. Але ж сеньйоре, сеньйори у ваших Естадос Юнідос – такі красуні! До прикладу, візьмімо вас, мадам О’Браєн – que magnifica! Вона наче богиня Юнона – з очима теляти, як ви кажете.
Пан Келлі вважав себе неабияким дотепником. Але й кращих за нього людей згубив вогонь власної фантазії.
– Звісно! – усміхнувся він. – Але ви маєте на увазі Юнону, фарбовану перекисом водню, еге ж?
Пані О’Браєн як тільки це почула, підняла свою золоту голівоньку, і її діловий погляд свердлив постать пана Кеклі, поки та віддалялася. За винятком таксі, ніколи не треба бути брутальними з леді.
Коли галантний колумбієць і його ескорт прибули за потрібною адресою на Бродвеї, їх потримали в передпокої з півгодини, а потім впустили до комфортабельного офісу, в якому видатний на вигляд чолов’яга з гладким обличчям щось писав за столом. Генерала Фалькона репрезентували «міністру оборони Сполучених Штатів», а мету його місії переказав давній приятель пан Келлі.
– А, Колумбія! – багатозначно зронив «міністр», коли йому все пояснили. – Боюся, що в цьому випадку можуть виникнути певні труднощі. Ми з президентом розходимося в наших симпатіях. Він віддає перевагу теперішньому уряду, а я… – міністр загадково, але заохочувально всміхнувся генералові. – Ви, певна річ, знаєте, генерале Фалькон, що після баталій тамманів[19] із республіканцями Конґрес прийняв акт, який вимагає, щоб уся вироблена у цій країні зброя й амуніція проходили через Міністерство оборони. Буду радий зробити для вас усе, що в моїх силах, щоб прислужитися моєму старому приятелю пану Келлі, але це треба зберігати в цілковитій таємниці, оскільки президент, як я вже казав, не є прихильником зусиль вашої революційної партії в Колумбії. Я попрошу свого помічника принести мені список озброєнь, наявних