серця, її жодна необхідність не примусить обманювати, ніяка нагорода не спокусить. Вона говорить: «Пали, бий, убивай – я не зраджу! Чим сильніший біль буде випитувати таємниці, тим глибше я їх сховаю». Чи можуть вільні мистецтва і науки зробити нас такими? Стриманість вимірює насолоди; одні вона з ненавистю виганяє, інші урівнює і скорочує до здорової межі, ніколи не наближаючись до них заради них самих. Вона знає, що краща міра для всього бажаного – взяти не скільки хочеться, а скільки необхідно.
(30) Людяність забороняє бути зверхнім з товаришами, бути скупим; вона і в словах, і в справах, і в почуттях показує всім м’якість і ласку, нічию біду не вважає чужою, своє благо любить понад усе тоді, коли воно служить на благо іншому. Невже вільні мистецтва навчать нас таким звичаям? Ні, – так які і простоті, скромності і помірності; так які задовольнятися малим і бережливості; так як милосердю, яке оберігає чужу кров не менше ніж свою і знає, що людина не повинна користуватися силами іншої людини марнотратно.
(31) «Але якщо ви згодні, що без вільних мистецтв і наук не досягнути доброчинності, то як же ви стверджуєте, ніби вони нічого для доброчинності не дають?» – Без їжі теж не досягнути доброчинності, хоч їжа до доброчинності стосунку не має. Деревина нічого не дає кораблеві, хоч кораблі бувають тільки з дерева. Немає причин, повторюю, думати, ніби речі виходять за допомогою того, без чого вони вийти не можуть.
(32) Можна сказати і так: доброчинність досягається і попри вільні мистецтва; хоч доброчинності і треба навчатися, навчаються їй не через їхнє посередництво. Чому я повинен вважати, що той, хто не знає грамоти, не може стати мудрим, як ніби мудрість вся в грамоті? Вона викладається на ділі, а не на словах, і я не впевнений, чи не буде пам’ять міцнішою без усілякого зовнішнього підґрунтя.
(33) Мудрість велика і обширна, їй потрібно багато простору; треба вивчити все про справи божі і людські, про минуле і про майбутнє, про швидкоплинне і про вічне, про час, – а про нього одного, ти сам бачиш, скільки є питань? Перший – чи є він сам по собі дещо? Потім чи було що-небудь до часу, без часу? Чи виник він разом зі світом? Чи до виникнення світу, оскільки було дещо, був і час?
(34) І про одну тільки душу не перелічити питань: звідки вона? яка вона? коли виникає? як довго існує? Чи переходить з місця на місце, чи міняє житло, коли перекидається у все нові види живих істот? чи їй суджене тільки однократне рабство, а потім, відпущена на волю, вона блукає у всесвіті? чи тілесна вона чи ні? що вона буде робити, коли ми перестанемо бути її знаряддям? як вона скористається свободою, коли втече з тутешньої темниці? чи забуде колишнє? чи спізнає себе, лиш тільки розлучиться з тілом і полине у вишину?
(35) Яку б частину божественних і людських справ ти не взяв, тебе втомить незліченна кількість речей, що потребують дослідження і заучування. Щоб усі вони, величезні і чисельні, могли знайти вільне пристанище, слід вигнати з душі все зайве. В таку тісняву доброчинність не залучити: великому потрібен широкий простір. Все геть! Нехай