бо багатьом заздрять через їхню мудрість, багатьом – через їхню справедливість; але причина ця не закладена в доброчинності як такій, в ній немає правдоподібності. Проте набагато більше правдоподібний той образ, що доброчинність посилає в душі людей, збуджуючи їх любити її і шанувати.
(35) Посідоній говорить, що умовивід має бути таким: «Те, що не дає душі ні величі, ні упевненості, ні безтурботності, не є благом; а багатство, міцне здоров’я та інші подібні речі нічого такого не дають і, значить, не можуть бути благами». Той же умовивід Посідоній викладає ще різкіше: «Те, що не дає душі ні величі, ні упевненості, ні безтурботності, а, напроти, робить її нахабною, пихатою і зарозумілою, є зло; випадкове ж штовхає душу до цих вад; отже, випадкове не може бути благом».
(36) «Але якщо так міркувати, то воно не буде і зручністю». Одна справа зручність, інша – благо. Зручність є те, в чому більше користі, ніж обтяжливості; благо має бути непідробним і зовсім нешкідливим. Благо – не те, що в більшій мірі корисне, а те, що тільки корисно.
(37) Зручності, окрім того, можуть діставатися і тваринам, і людям недосконалим і нерозумним. З ними можуть бути змішані й неприємності, проте вони називаються зручностями і оцінюються по тому, чого в них більше. Благо дістається на долю одному мудрецеві і має бути без ґанджу.
(38) Тепер наберись мужності! Тобі залишився один вузол – але вузол Геркулесів. «Із зла не виникає благо; але з багатьох бідностей виникає багатство; отже, багатство не є благом». – Цього умовиводу наші не визнають; він придуманий перипатетиками, і вони ж його дозволяють. За словами Посідонія, Антіпатр так спростовував цей софізм, заяложений по усіх школах діалектиків:
(39) «Кажучи “бідність”, мають на увазі не наявність, а відсутність, або, як говорили в давнину, не бутність (греки теж говорять κατα στερησιν), – не те, що є, а те, чого немає. З багатьох пустих глеків нічого не наповниш. Багатства складаються з багатьох речей, а не з багатьох нестач. Ти розумієш бідність не так, як треба. Бути бідним не значить мати мало, а значить багато чого не мати. І зобов’язана людина цим іменем не тому, що у неї є, а тому, чого їй не вистачає».
(40) Мені було б легше висловити те, що я хочу, якби було латинське слово, яке позначає ανυπαρξια. Його якраз Антіпатр і прикладає до бідності. – А на мій погляд, бідність – не що інше, як убогість надбання. – В чому суть бідності і багатства, ми розберемося, коли у нас буде багато зайвого часу; але і тоді ми подивимось, чи не краще було б зробити бідність не такою гіркою, а багатство – не таким зарозумілим, ніж вести тяжбу про слова, наче про предмети вже виказаного судження.
(41) Уявімо собі, що нас покликали на народне зібрання. Внесено закон про скасування багатств. Невже ми будемо переконувати або умовляти натовп такими умовиводами? Невже з їхньою допомогою доб’ємося ми того, що римляни знову потягнуться до бідності і вихвалятимуть її, опору і базову силу своєї держави? Що вони устрашаться своїх багатств, згадають, що знайшли їх у переможених, звідки й проникли в незаплямоване,