часу відбирає у тебе нездоров’я, скільки – справи, громадські і приватні, скільки – справи повсякденні, скільки – сон? Виміряй свій вік! Не так вже багато він вміщує!
(42) Я говорив про вільні мистецтва, – та скільки зайвого є у філософів! Скільки такого, що і не може згодитися! І філософи опускалися до розділення складів, до вивчення властивостей сполучників і прийменників, і філософи заздрили граматикам і геометрам. Все, що було зайвого в їхніх науках, вони перенесли в свою. Так і вийшло, що говорити «не уміли с більшою потугою, аніж жити».
(43) Послухай, як багато зла в надмірних тонкощах і наскільки вони ворожі істині! Протагор говорить, що стверджувати і те, і інше можна однаково про кожну річ, в тому числі і про те, чи кожна річ дозволяє стверджувати про неї в те, і інше. Навсіфан говорить: все, що здається нам існуючим, існує в такій же мірі, як і не існує.
(44) Парменід говорить: все, що нам здається, не відрізняється від єдиного. Зенон Елейський каменя на камені не залишив від всіх складностей, сказавши: нічого не існує. До того ж приблизно приходять і послідовники Піррона, і мегарці, і ерітрейці, і академіки, які ввели нове знання – про те, що ми нічого не знаємо.
(45) Кинь все це в ту ж купу непотрібного, як і багато що з вільних мистецтв! Ті викладають мені науку, від якої не буде користі, а ці відбирають надію на усілякі знання. Та вже краще знати зайве, аніж нічого не знати. Вони не йдуть попереду зі світочем, направляючи мій погляд до істини, – вони мені виколюють очі. Якщо я повірю Протагорові, в природі не залишиться нічого, окрім сумнівів; якщо Навсіфанові, достовірно буде тільки те, що немає нічого достовірного; якщо Пармендові, – залишиться тільки єдине; якщо Зенонові, – і єдиного не залишиться.
(46) Але що таке і ми самі, і все, що оточує нас, живить, тримає на собі? Вся природа виявляється тінню, чи порожньою, чи оманливою. Нелегко мені сказати, на кого я серджуся більше: чи на тих, що оголошують нас нічого не знаючими, чи на тих, хто і можливість нічого не знати у нас відбирає.
Бувай здоровий.
Лист LXXXIX
Сенека вітає Луцилія!
(1) Те, чого ти бажаєш, – щоб я написав про розподіл філософії, показав окремі члени її величезного тіла, річ корисна і для того, хто прагне мудрості, необхідна. Бо безпосередньо через часткове легше підійти до пізнання цілого. О, якби вся філософія могла постати, подібно всесвіту, коли вона відкриває перед нами увесь свій лик! Якими схожими були б ці видовища! Тоді б філософія напевне примусила б всіх смертних милуватися нею і покинути те, що ми, не відаючи справжнє про велике, вважаємо великим. Але нам таке не дано, і доводиться дивитись на неї так само, як споглядаємо ми всесвіт, – по частинах.
(2) Правда, душа мудреця охоплює всю її громаду, оббігаючи її з тією ж швидкістю, з якою наше око оббігає небо; але нашому погляду, слабкому і на близькій відстані і змушеному пробиватися крізь туман, легше розглянути все окремо, тому що цілого нам не охопити. Я зроблю, що ти просиш, і розділю філософію на частини, але не на шматки: бо корисно