кілька днів тому. Зробили це, без перебільшення, блискуче. Знімаю перед вами капелюха, ви таки показали слабкість деяких ланок слідства й правосуддя. Проте саме як фахівець із права мусите знати: якщо людина не ночує вдома, це ще не привід оголошувати її в розшук.
– Йдеться про хворого хлопця! – підніс голос Клим.
– Тихіше будьте, – порадив комісар. – Це по-перше. По-друге, Лука Різник не злочинець, як ви змогли довести. Поліція не може його шукати. Також він – не жертва. Бо, погодьтеся, нема підстав вважати його викраденим, вбитим, узагалі постраждалим від насильницьких дій. Як представник закону не бачу жодних підстав для того, аби зникнення Різника потрапило в сферу наших інтересів.
– Тобто хай Лукана спершу покалічать чи, не дай Боже, вб’ють, і тоді ви почнете діяти?
– Грубо, пане Кошовий. Але така правда життя, – розвів руками Віхура. – Ви самі щойно це сказали. Взагалі, чому обов’язково прогнозувати смерть чи інші неприємності? Ви вперто й думки не припускаєте, що Різник може повернутися додому. Раптом він уже там. Не хочете переконатися?
З тону поліцейського Клим зрозумів – розмову скінчено.
Виходячи з будівлі департаменту, він так і не знайшов для себе пояснення, яку мету справді переслідував оцим своїм візитом. Та куди йти далі, в які двері стукати, не мав зеленого поняття.
Напередодні Бася, стривожена раптовою появою Найди й новим несподіваним поворотом у розвитку подій, довго не могла заснути. Розмови про благодійний фонд, допомогу нещасним та, головне, її роль у цьому неабияк збудили її. Тож новина, котра волею долі стала логічним продовженням зустрічі, підтвердивши справедливість слів Ліщинського, запалила її ще більше. Бася, в окремі моменти ледь не зриваючись на істерику, вимагала від Клима взяти активну участь у долі зниклого хлопця. Навіть вжила незвичне для вух Кошового, але віднедавна модне в богемному середовищі слово «карма»: мовляв, Лука Різник відтепер є його кармою, і тепер Клим має виконати своє призначення.
– Лукан – твоє випробування! – заявила вона.
Кошовий змушений був визнати Басину правоту. Бо, як не крути, встряв у цю справу, аби отримати з неї зиск, що вдалося в повній мірі. Коли так, треба далі опікуватися тим, за кого взявся відповідати і кого, відверто кажучи, приручив. Тут мова не про Лукана, бо парубійко, здається, так і не усвідомив до кінця, що з ним сталося, могло статися і чого він уникнув. До Клима прив’язалася його мама. Заразом – власний помічник, котрий і раніше був вдячний адвокатові за підтримку, а тепер дивився на нього так віддано, як дивиться цуцик на господаря. Інших порівнянь Кошовий не знайшов, і цей стан справ йому категорично не подобався. Бо робив усе це, аби підкріпити власні амбіції.
Зовсім не претендував на те, аби замінити в чиїхось очах Бога.
Тому діяти змусила не пізня розмова з Басею. Її вдалося заспокоїти дещо радикальним способом, до якого Клим вдавався вкрай рідко, та зараз іншого варіанта не бачив. Видобувши з шафи почату пляшку сливової наливки, запропонував нареченій ковтнути трошки й заспокоїтись.