й на лице знову навалили снігу. Це нарешті подіяло. Остаточно прийшовши до тями, Кошовий застогнав і розплющив очі.
Відразу примружився знову – від променя ліхтарика. Спробував закритися рукою, та для цього змушений був відірвати її від підлоги. Втративши опору, не зміг втримати себе однією. Лікоть зігнувся, він знову впав на спину.
– Та вставайте вже, пане Кошовий!
Його підхопили за обидві руки, допомогли сісти. Тепер Клим почувався трохи краще, тяма разом із координацією рухів поверталася швидше, боліла розбита потилиця. Мацнувши рукою, відчув під пальцями вогке й липке.
– Перепало вам, – озвався другий голос. – Глядіть, могли й голову відбити. Але ви й ідійот, пане Кошовий.
– Як ви всі тут опинилися? – вичавив із себе Клим. – Де візник, який зі мною був? Давно ви тут і за яким дідьком, пане Тимо?
– Потім поговоримо. Про все й не тут, – мовив Єжи Тима, права рука відомого львівського кримінального ватажка Густава Сілезького. – Ми самі з візником. Забираймося геть звідси, і то хутко.
Труснувши головою й скривившись при цьому від болю, Кошовий зрозумів – мертве тіло нікуди не поділося. Лука Різник із розпанаханим горлом лежить зовсім поруч, і, цілком можливо, на Климовому пальті навіть є його кров. Він повернувся, аби переконатися в цьому, навіть торкнувся ноги мерця.
– Куди! – гаркнув Тима. – Ви, прошу пана, зовсім звар’ювали?
– Не чіпайте його, пане Кошовий! – підспівав Шацький. – Бо то ж так і треба! Вас задля такої пригоди тут лишили!
– Хто? Ви бачили, хто на мене напав?
– Не тут, – повторив Тима, сіпаючи Кошового за правицю й допомагаючи звестися на ноги. – Гайда звідси!
Так вони залишили не догорілий до кінця будинок. Попереду дріботів нижчий за всіх Йозеф Шацький у незмінному крислатому капелюсі. За ним – Кошовий, простоволосий, в одній рукавиці, з розбитою потилицею. Його підтримував, допомагаючи зберегти рівновагу, високий жилавий Єжи Тима. Вільною рукою тримав його капелюха.
Щойно вийшли на двір, він загасив ліхтарик, простягнув його Климові.
– Тримайте.
– Прошу?
– То ваш. Валявся поруч.
При цих словах Кошовий інстинктивно лапнув себе за праву кишеню. Револьвер та рукавиця лежали там. Нападник не обшукав його, не пограбував. Згадавши враз моторошний сміх, він здригнувся, тепер уже не від холоду. Ліхтарика заховав, дозволив Тимі вдягти капелюха на свою голову, поправив його за криси. З двору вийшов уже без сторонньої допомоги.
Візник на вулиці не чекав, і невеличка компанія рушила назад. Клим не цікавився, як їм вибратися звідси, бо Тима напевне мав план напоготові. Та щойно перед ними замайорів знайомий уже залізничний міст, як злодій ураз зупинився, прислухався, а тоді тихо, але твердо звелів:
– Геть звідси! Туди! Хутко!
Кивнувши у бік насипу, Тима поспішив туди першим. Шацький та Кошовий наддали ходи, в голові вже майже не паморочилося, хоч біль у потилиці далі не минав. Трійця ледь устигла дістатися пагорба й сховатися в невеличкій заглибині під голими кущами, як з-під мосту виринула поліцейська карета, за нею – кілька вершників.
Якби туман