була відповідь Його: «Зостав мертвим ховати мерців своїх!» Не дозволяв Він ані найменшого зазіхання на свободу особистості.
Так той, хто обирає життя за подобою Христа, є цілком і повністю самим собою. Він може бути величним поетом чи великим науковцем, юним студентом університету чи пастухом, що жене овець вересовим полем, творцем драм на кшталт Шекспіра[16] чи теологом, як Спіноза[17], дитиною, що бавиться в садку, або рибалкою, що закидає сіті в море. Неважливо, ким він є, якщо в ньому присутнє усвідомлення досконалості душі, що покоїться в його тілі. Усяке наслідування чужої моральності або чужого життя є злом. Нині вулицями Єрусалима повзе юродивий, несучи на своїх плечах дерев’яний хрест. Вирішивши жити серед прокажених, отець Даміан[18] став подібним Христу, бо таким служінням втілив усе найкраще, що в ньому є. Та він уподібнився Христу не більше за Вагнера[19], коли той втілив свою душу в музиці, або Шеллі, коли той втілив свою душу в пісні. Усі люди різні. Не бракує як довершених, так і недосконалих особистостей. Та якщо людина може, задовольнивши поклик до благодійності, лишитися вільною, не може вона лишитися вільною, задовольнивши поклик до пристосуванства.
Отже, Індивідуалізм є тим, чого ми досягнемо шляхом Соціалізму. Із цього логічно виливає, що Держава мусить відкинути будь-які міркування щодо правління. Мусить вона це зробити тому, що, як сказав один мудрець за багато століть до Христа, існування людства самого по собі можливе; існування людства, яким хтось керує, – ні. Усі форми правління є недосконалими. Деспотизм[20] – це несправедливість щодо всіх, у тому числі й деспота, який прийшов у цей світ із кращою метою. Олігархія[21] – це несправедливість щодо багатьох, а охлократія[22] – несправедливість щодо кількох. Свого часу великі надії покладалися на демократію; але демократія означає всього лише грубий примус народу цим же народом задля цього ж народу. Так розсудила історія. Мушу сказати: хоч із запізненням, але добре, що розсудила, бо будь-яка влада призводить до цілковитого занепаду моралі. Вона розбещує як тих, у чиїх руках перебуває, так і тих, над ким здійснюється. Коли владою користуються по-насильницьки грубо й жорстоко, вона робить користь тим, що створює (або принаймні викликає) повстанський Індивідуалістичний дух, якому судиться покласти їй кінець. Коли ж владою користуються поблажливо, супроводжуючи її заохоченнями й нагородами, то мораль узагалі стрімголов котиться в прірву. Тоді люди ще менше відчувають руйнівний тиск, який чиниться на них, і проживають власне життя в удаваному комфорті, наче домашні тваринки, навіть не усвідомлюючи, що вони мислять не своїми думками, живуть не за своїми переконаннями, носять, цілком можна сказати, чийсь поношений одяг і навіть на мить не бувають самими собою. «Той, хто прагне свободи, – зауважив один із видатних мислителів, – не повинен пристосовуватися». А влада, підкуповуючи