її роль? Держава стане добровільним об’єднанням, яке займатиметься організацією праці та вироблятиме й розподілятиме товари першої необхідності. Держава перейматиметься питаннями корисності. Індивід же – питаннями краси. Оскільки я згадав слово «праця», то не можу не зауважити, скільки дурниць нині пишуть і говорять про гідну фізичну працю. У фізичній праці немає майже нічого гідного: вона чи не завжди є заняттям принизливим. Людина завдає шкоди своєму розуму й духу, коли займається тим, що не приносить їй задоволення. При цьому багато занять не може в принципі бути приємними, і до них повинне бути відповідне ставлення. Вісім годин розчищати сльотаве перехрестя від снігу під завивання холодного вітру – нестерпна робота. Мені невтямки, як можна з лопатою в руках зберігати гідність розуму, духу й тіла. Радіти такому заняттю – протиприродно. Людина народжена для чогось кращого, аніж замішування багнюки. Таку роботу повинна виконувати машина.
І я не сумніваюся, що так воно й буде. Досі людина певною мірою була рабом техніки, і тому викликає гірку іронію та обставина, що вона стала животіти одразу ж після винайдення собі залізного помічника. Це все, звісно, є наслідком нашої системи власності й конкуренції. Одна людина має машину, яка замінює працю п’яти сотень робітників. Так ці п’ять сотень лишаються без роботи і, не маючи чим заробити собі на хліб, відчувають голод і починають красти. Одна людина відповідальна за справну роботу машини й має в п’ять сотень разів більше, ніж їй належить і – що для нас набагато важливіше – ніж вона справді бажає. Якби ця машина була власністю всіх, то виграв би кожен із нас. Для суспільства це було б незрівнянною користю. Уся невибаглива до розуму, монотонна, нудна праця, що виконується грубими знаряддями в некомфортних умовах, має виконуватися машинами. Машини мають працювати в шахтах, очищати стічні води, підкидати вугілля в топку пароплава, прибирати вулиці, розносити пошту в негоду – тобто займатися невдячною й виснажливою роботою. Нині машина конкурує з людиною. За належних умов машина служитиме людині. Нема й тіні сумніву, що це і є майбутнє машин, і як дерева ростуть без людського втручання, так і Людство знаходитиме собі розваги, влаштовуватиме собі вишукане дозвілля – саме воно, а не праця, і є метою людського життя, – втілюватиме красу у власних творіннях, віднаходитиме її на сторінках прочитаних книг або ж із захопленням і натхненням споглядатиме цей світ тоді, коли машини виконуватимуть усю необхідну й неприємну роботу. Цивілізація потребує рабів, це факт. Тут стародавні греки цілком мали рацію. Без рабів, які займаються потворною, жахливою, нудною роботою, не буде поживи для душі й розуму. Робити рабом людину неправильно, ненадійно й принизливо. Та від машинного рабства – рабства машин – залежить майбутнє світу. Тоді людей науки вже не проситимуть навідатися в нетрі Іст-Енду й роздати гидке какао й заяложені ковдри нужденним, і вони можуть на приємному дозвіллі створити чудові й дивовижні винаходи