з чимось подібним?
– Ні, ніколи. Саме тому це викликало такий шок.
– Чи повідомили ви дівчат, що, якщо вони щось вигадують, у них можуть бути серйозні неприємності?
– Звісно.
– Але ви були схильні їм вірити, правильно?
– Так.
– Чому?
– Бо всі вони говорили те саме, описували це однаково. – Корнблю був явно задоволений собою та своєю відповіддю, але Кевін наблизився до нього й перейшов до коротких запитань.
– А хіба вони не могли відрепетирувати це заздалегідь?
– Що?
– Хіба вони не могли зібратись і завчити свої історії?
– Я не розумію…
– Хіба таке неможливо?
– Ну…
– Невже ви ніколи не чули, щоб діти цього віку брехали?
– Звісно, чув.
– А щоб кілька дітей брехали одночасно?
– Так, але…
– То хіба це неможливо?
– Гадаю, можливо.
– Ви гадаєте?
– Ну…
– Ви викликали міс Вілсон і розповіли їй про ці історії одразу після розмови з дівчатами?
– Так, звісно.
– І якою була її реакція?
– Вона не стала цього заперечувати.
– Тобто вона відмовилася давати відповіді на такі запитання без адвоката, так?
Корнблю засовався на місці.
– Так? – перепитав Кевін.
– Вона так і сказала.
– Тож ви пішли далі й повідомили керівника відділу поліції, а тоді зателефонували окружному прокурору?
– Так. Ми діяли відповідно до політики шкільної опікунської ради в таких питаннях.
– Ви не проводили розслідування далі, не викликали інших учениць?
– Аж ніяк.
– І, перш ніж міс Вілсон було висунуто у зв’язку з цим офіційне обвинувачення, ви з керівником відділку поліції відсторонили її від роботи, правильно?
– Як я вже сказав…
– Будь ласка, просто відповідайте на запитання.
– Так.
– Так, – повторив Кевін, наче директор таким чином визнав свою провину. Він трохи помовчав з легкою усмішкою на обличчі, повернувшись від Корнблю до присяжних, а тоді – знову до Корнблю. – До цього ви неодноразово обговорювали з міс Вілсон стенди в її класі?
– Так.
– Чому?
– Вони були замалі та не відповідали стандартам.
– Отже, ви критично ставилися до неї як до вчительки?
– Декорування кабінету – невід’ємний складник ефективності вчителя, – педантично відповів Корнблю.
– Ясно, і міс Вілсон не відзначалася… сказати б… належною уважністю до стендів.
– Ні.
– Ба більше, вона ставилася до них, як ви написали в її характеристиці, «зневажливо».
– На жаль, більшість нових учителів не здобувають у вишах доброї підготовки.
Корнблю самовдоволено всміхнувся.
Кевін кивнув.
– Так, чому всі не можуть бути такі, як ми? – відповів він риторичним запитанням, і дехто зі слухачів захихотів. Суддя постукав молотком.
– Також