узбіччя на дальньому боці Драйву, стрижучи яскраво-білими кросівками і розмахуючи хвостиками. Собаки, присадкуваті, проте все одно молоді й досить атлетичні, трюхикали позаду.
Скотт уже двічі до них заходив з приводу тих псів, обидва рази розмовляв із Дейрдре і терпляче витримував ту ледь помітну зарозумілу посмішку, коли вона казала йому, мовляв, дуже сумнівається, що їхні собаки роблять свої справи в нього на газоні. Їхній двір обнесений огорожею, сказала вона, і протягом тієї приблизно години, коли їх немає («Дам і Ді завжди вдень бігають зі мною й Міссі»), собаки дуже гарно поводяться.
– Вони, напевно, чують мого кота, – сказав Скотт. – У них боротьба за територію. Я це розумію, як розумію й те, що ви не хочете брати їх на повідець, коли бігаєте; але я був би дуже вдячний, якщо, коли повертатиметеся з пробіжки, будете перевіряти мій газон і наводити порядок у разі потреби.
– «Наводити порядок», – вимовила Дейрдре, і її посмішка здригнулася. – Звучить трохи по-армійськи, але, може, то лише мені так.
– Як хочете, так і називайте.
– Містере Кері, якісь собаки, можливо, й роблять свої справи у вас на газоні, але це не наші собаки. Можливо, вас турбує щось інше? Чи не упередження стосовно одностатевих шлюбів, ні?
Скотт ледь не розсміявся, що було б ознакою поганої – навіть трампівської – дипломатії.
– Зовсім ні. Це упередження стосовно небажання вступити в якусь несподіванку, яку залишив один із ваших боксерів.
– Гарно поговорили, – сказала вона, досі з тією посмішкою (яка не бісила його настільки, як Дейрдре сподівалась, але таки дратувала), і спокійно й твердо зачинила двері в нього перед носом.
Уперше за останні дні та містична втрата ваги вилетіла йому з голови, і Скотт спостерігав, як двійко жінок біжать у його бік, а пси грайливо вистрибують позаду. Дейрдре і Міссі балакали на бігу, сміялися з чогось. Розпашілі щоки світилися потом і здоров’ям. Одразу впадало в очі, що Маккомб бігає набагато краще і трохи сповільнюється, щоб не переганяти партнерку. Вони не звертали жодної уваги на собак, що важко було б назвати недбалістю: В’ю-драйв не є осередком транспортного руху, особливо серед дня. І Скотт мусив визнати, що собаки вміло тримаються осторонь дороги. Принаймні в цьому було видно, як добре вони видресирувані.
«Сьогодні цього не станеться», – подумав він. Завжди так, коли готовий. Хоча було би приємно стерти ту показну посмішку з обличчя міс Маккомб…
Але таки сталося. Спочатку вбік звернув один боксер, тоді за ним рушив другий. Дам і Ді забігли на Скоттів газон і поприсідали. Скотт підняв планшет і зробив три швидкі фотографії.
Того вечора, після ранньої вечері, що складалася з миски спагеті карбонара і кусня шоколадного чизкейка, Скотт став на свої ваги «Озері», сподіваючись, як завжди останнім часом, що нарешті все буде нормально. Нормально не було. Незважаючи на велику порцію, яку він щойно заковтнув, «Озері» повідомили, що його вага знизилася до 210,8[10] фунта.
Білл