дітям щоразу відправляло його до названих родин, де сповідували католицизм і де жінка уникала інтимних стосунків, а чоловікові відмовлялося в сексі. Вихователі не тиснули на нього, не сушили голову лицемірними проповідями, не мордували напучуваннями, але таки спромоглися донести те, що хотіли. Тільки-но малюк Корсо відчув перші припливи бажання, він негайно доклав усіх зусиль, аби погамувати їх у собі. Даремно.
А тоді – так він вирішив – підсвідомо зненавидів сам об’єкт жадання, тобто жінку. Відчув, що в світі фантазій його приваблює все, чим можна принизити, налякати, образити дівчат. Еротичні комікси, фільми жахів, готичні оповідання – ось що його збуджувало.
Усе відбувалося лише в уяві, окремо від справжнього життя. Але він ніколи б не зізнався приятелям, що його зовсім не цікавили їхні розповіді про те, як вони трахалися в підвалі або сором’язливо цілувалися з однокласницями, у яких закохувались. Поступово в його голові стався глибокий розкол, класичне роздвоєння, – якщо можна так сказати, – він більше не відчував бажання до тих, кого кохав, і збуджувався від тих, кого зневажав.
Насправді все виявилося ще складнішим. Його хіть могла спалахнути від наруги над ідеалом, у який він був цнотливо закоханий. Над істотою неземною, чистою й безневинною, яку можна роздягнути, зґвалтувати, принизити. Над жінкою, яку можна зіпсувати тим найгіршим, що ховається в душі.
Згодом життя внесло певні виправлення. Він підсів на наркотики. З’явився Мама, його дилер і наставник. Корсо позбавили волі… Заради кількох грамів героїну він став сексуальним рабом Мами. І лише Катрін Бомпар, Блакитна Фея, що віднайшла його в калюжі крові (біля трупа Мами), змогла повернути бідолаху до життя. Вона відправила Корсо на навчання до ліцею, а згодом – у поліційну школу, але перед тим змусила пройти курс лікування в АН, серед анонімних наркоманів.
Поволі його знову полонили призабуті еротичні химери. Панни, покусані вампірами, дівчата, зґвалтовані ковбоями, німфетки, переслідувані серійними вбивцями… Либонь, не так уже й страшно, бо все це відбувалося лише в його голові.
Аж раптом він зустрів Емілію.
Її побив чоловік, і вона принесла скаргу до центрального комісаріату в XIV окрузі, де 27-річний Корсо, власне, здобував свій перший досвід. Його причарувало ніжне лице, зовнішність учительки-амішки, він ще не здогадувався, що натрапив на втілення своєї мрії, на зґвалтованого янгола.
Поліціянт узявся самостійно розслідувати справу красуні, щоб знати, з якого боку до неї ліпше підійти. Однак не знайшов, за що зачепитися. Емілія виявилася болгаркою за походженням, французьку вивчала в рідному Слівені й так зуміла вдосконалити її, що навіть потрапила за конкурсом на факультет політології в Парижі. Навчання закінчила з відзнакою, гарно проявила себе в різних міністерствах. Дороги Емілії та Корсо аж ніяк не збігалися: вона літала високо, а він пластував по землі.
І Корсо змушений був робити тільки те, що вмів найкраще: коп чаївся ночами під вікнами її хати на проспекті Дюнуа в Кашані. Хоч як сумно це визнати, але він чекав, сподівався, що чоловік Емілії знову нападе на неї, а тоді він