засіданнях. І ніколи не знатиме, що там обговорювалося.
– Мати покаже йому вирок, щойно він підросте і зможе зрозуміти. Може, й раніше. Я відмовляюся паплюжити образ його матері. Не хочу, аби він вважав, що я був злий на неї.
– Тоді не варто навіть продовжувати.
– Так-то ви виконуєте свої обов’язки? Зі старту визнаєте поразку?
Катрін Жано підвелася й відчинила вікно. Спокійно запалила цигарку та сіла на місце. Гарна, зневажлива, спокуслива.
– Вам нагадати, як усе складається насправді? – продовжила вона. – Ваша дружина втекла з дитиною під приводом того, що ви жорстоко поводилися з нею, на підтвердження чого подала скаргу в січні 2016 року. Тепер ви розлучаєтеся й вимагаєте, щоб на вас оформили основну опіку над 9-річним сином. Отримати її ви не зможете.
– Її скарга – брехня. Можна поглянути на все з іншого боку й сказати, що вона полишила сімейне вогнище…
– Це нічого не дасть, – кинула вона, видмухуючи ще одне кільце диму. – Річ у тім, що ви є батьком. Навіть у разі почергового опікунства, боротьба буде запеклою.
– Я чув, що нинішні судді стають дедалі прихильнішими до батька.
– Неправда. Доки дитина маленька, більшість з них вважає за краще залишити її матері. Хай навіть та працює або в неї вільного часу на дитину не більше, ніж у колишнього чоловіка. Скажу відверто: хай навіть є об’єктивна провина з її боку. Мати завжди матиме більше прав, аніж батько. Ми називаємо це «законом утроби».
Корсо завовтузився на кріслі: Жано озвучувала те, що з самого початку нашіптував йому внутрішній голос. У відчинене вікно до кімнати вдирався гуркіт будівельних робіт.
– Що ми можемо зробити?
– Повторюю: змішати її з болотом. Довести, що вона – погана мати, а сама дитина перебуває в небезпеці.
– Ні.
– Тоді ми потрапляємо в безвихідь.
– Можна розповісти, який я гарний батько абощо.
– У таких справах рішення ухвалюють на підставі статті витрат, а не доходів. З року в рік перед суддями проходять жінки й чоловіки, що лають одне одного останніми словами та звинувачують у найогидніших гріхах. Якщо ви не пристанете на правила гри, суддям може здатися, що цього разу жінка розповіла про вас правду, а от вам, навпаки, нічим їй дорікнути.
Вона знову схопилася на ноги, щиглем відкинула цигарку й зачинила вікно.
– Поміркуймо, як вас краще захистити, – повела вона далі, знову сідаючи в крісло. – Пані Корсо стверджує, що ви неодноразово зраджували її…
– Вона бреше.
– Можете якось обґрунтувати?
– Це вона не ладна обґрунтувати. Лише безпідставно звинувачує. Так найпростіше для неї.
Адвокатеса усміхнулася – її помада нагадувала густе, блискуче чорнило, що якимось дивом трималося на губах.
– У мене склалося враження, що ви не розумієте, якою є насправді пані Корсо.
– Знаю її як свої п’ять пальців.
– Я про зовнішні показники. Трудові досягнення Емілії Корсо вражають. Захистила дипломи мовою, що не є рідною для неї. Після отримання французького громадянства займала посаду в