Або іннова-ціяльні ключі із собачої кістки, чи…
– Та дівчина, – відрубує Сайлас, відштовхуючи руку Альбі.
Собака гупає на землю, і Альбі його підбирає. Несвідомо погладжує його по голові.
– Яка ще дівчина?
– Ти знаєш, – він торкається своєї ключиці, й Альбі намагається зобразити на своєму обличчі цілковите спантеличення, хоча одразу ж усе розуміє.
– І гадки не маю, про кого ви, пане.
– Та, що працює в пані Солтер. Айріс.
Альбі морщить носа й буцімто його почухує.
– Не пригадую нікого з таким іменем, пане. Нє-а.
– Павільйон Великої виставки. Заради всього святого, ти нас там знайомив.
– Ні-ні, ви, мабуть, собі щось вигадали, – наполягає хлопчак, сподіваючись, що зможе обвести довкола пальця цього чоловіка, його спотворений світогляд, його марення. – Пане, я вас ні з ким не знайомив. Може, то вам наснилося. Не знаю нікого, хто так зветься. Нікогісінько.
Однак Сайлас дивиться кудись повз нього, смикаючи себе за волосся і кусаючи й так пожовані губи.
– Пане, прошу вас, ви не бачили ніякої дівчини.
Відповіді немає.
І Альбі знає, що це не до добра.
Листування
Нічийній Королеві
Я прошу Вас мені пробачити, адже минуло вже більше місяця з моменту нашої зустрічі. За цей час мені довелося двічі навідатися до Единбурга, до того ж я жахливо занедужав. Однак Вам не слід непокоїтися, можете сховати назад своє жалобне одіяння та чорні страусині пера – моя люба Ґвіневра виходила мене й повернула до доброго здоров’я. З боку моєї сестри було дуже жорстоко сказати, що я страждав від недуги, притаманної лише іпохондричним парубкам. Якби Вам довелося чути той розкотистий кашель, що катував моє кволе тіло, то, певен, Ви були б менш невблаганною у своїх судженнях.
Пишу Вам, щоб закликати: мерщій тікайте від Вашого тюремника, короля Меріадука! Я ніколи не був тим, хто пам’ятає день святий шанувати (що далеко не найменше моє прогрішення), тож якщо Ви зможете пропустити звичне колінопреклоніння та все решта, очікуватиму на Вас дванадцятого числа цього місяця.
Прихопіть також якийсь зі своїх малюнків, і я послужуся Вам коротеньким уроком.
Я також попрошу прийти Кларису.
Шановний пане Фрост!
Рада чути, що Ви вже одужали.
Матиму вільну годину в неділю після церкви, але до 3 пополудні. Як ми вже обговорювали за чаєм, я прийду лише заради власної вигоди. Я не зможу Вам позувати. Господиня й батьки мені не дозволять, тож прошу Вас не плекати марних надій.
Фабрика
Будинок насправді обшарпаніший, ніж вона гадала, і водночас ще вишуканіший, ніж вона могла собі уявити: він високий, вузький, цегляний, на вигляд наче старий перелюбник у повному моральному занепаді.