відрізняються від тих, яких навчають в Академії: ми малюємо насиченими кольорами по вологому білому фоні, – каже він і розповідає все більше та більше, й Айріс незворушно слухає. Слухає уважніше, ніж будь-коли у своєму житті. Ніхто і ніколи не говорив із нею так відверто, так розважливо. Його слова звучать так, немов він переконаний, що вона все зрозуміє, а не вважає її якось дитиною чи тваринкою. Їй хочеться, щоб ці слова можна було якось зберегти й послухати згодом, обдумати все, чим він з нею ділиться.
А Луї розповідає, як їхнє братство намагається зображати природу в її правдивому вигляді, як Джоні Мілле, наймолодшим членом Королівської академії мистецтв за всю її історію, тепер нехтують в організації, але йому все одно, адже він вірить у їхній мистецький рух. Він говорить про те, наскільки важлива Літня виставка Королівської академії і як багато залежить від того, куди повісять картину – найкраще, коли вона на рівні очей, – а ще, якими нудними видаються їм заняття в академії з усіма цими перемальовуваннями гіпсових зліпків і скульптур. Веселить її історіями про Мілле, якого інші студенти гнобили за талант й одного разу навіть спустили з вікна, прив’язавши за ноги парою шовкових панчіх – якби не Луї, що випадково проходив повз, хтозна, чим би все закінчилося. Він дістає альбом гравюр із пізанського кладовища Кампо-Санто, розповідає про неймовірну красу кожної з них, адже тоді, до Рафаеля, мистецтво ще не перестало бути чесним і справжнім.
– У наш час воно є суцільною брехнею. Ми ж хочемо малювати Ісуса з брудними стопами, а Йосипа з бородавкою на підборідді – бо це по-справжньому! Нам не цікаво писати якесь невиразне безглуздя на темному тлі. Ми зробимо свої роботи живими.
– Але якщо ви заповзялися малювати життя, зображати таку детальну, таку точну реальність, то чому обираєте настільки ідеалістичні сцени?
– Гадаю, я не до кінця розумію… – каже він.
Вона вказує на зображення лицаря, що підносить букет розманіженій босоногій дівиці, що розпливлася в безглуздій усмішці.
– Лицар, оце все бездоганне кохання… Хіба вам не слід малювати справжні сцени, щоб дотримуватися свого стилю? Показувати справжнє кохання – коли бідних дівчаток покидають їхні кохані, – вона мимовільно думає про Роуз, – чи голодних дітлахів на вулицях. У Лондоні вистачає реальності, тут удосталь чесності та життя…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.