ви можете провернути це й без моєї згоди – врешті, вам потрібні лише ім’я та фотографія, – то слухайте сюди. Якщо я дізнаюсь, що хоч один з так званих рецептів тітоньки Фрамбуаз з’явився в цьому журналі – у будь-якому журналі, – я одразу ж зателефоную редакторові. Я продам йому права на всі свої рецепти. Ні, я віддам їх задурно!
У мене збилося дихання, а серце калатало від люті та страху. Ніхто не перейде дорогу дочці Мірабель Дартижан. Вони розуміли, що я дійсно зроблю те, про що кажу. Я прочитала це в них на обличчях.
Та вони ще спробували щось там заперечити: «Тітонько…»
– І припиніть називати мене тітонькою!
– Я з нею поговорю, – Кассі важко підвівся зі стільця. Я помітила, що роки не помилували його, він весь подався всередину, ніби опале суфле. Навіть це невеличке зусилля змусило його тяжко хрипіти.
– Ходімо до саду.
Я сиділа на поваленому стовбурі біля покинутого колодязя, переповнюючись дивним відчуттям роздвоєння. Здавалося, старий добрий Кассі зараз зніме маску цього товстуна й постане переді мною такий, як раніше – напористий, азартний і дикий.
– Чому ти чиниш так, Буаз? – запитав він. – Це через мене?
Я повільно похитала головою.
– Тебе це аж ніяк не стосується, – відповіла я. – Як і Янніка.
Я сіпнулась у бік ферми.
– Ти ж помітив, що я привела до ладу старий будинок.
Він знизав плечима.
– Ніколи не міг збагнути, навіщо воно тобі, – визнав він. – Я б до нього і не доторкнувся. Мене сироти хапають від самої думки про те, що ти тут живеш.
Потім він подивився на мене дивним довгим поглядом, різкуватим, проникливим.
– Це дуже на тебе схоже, – усміхнувся він. – Ти завжди була її улюбленицею, Буаз. Ти зараз навіть схожа на неї.
Я смикнулася.
– Не заговорюй мені зуби! – сухо відказала я.
– Тепер ти ще й розмовляєш, як вона, – у його голосі звучала любов, провина, ненависть. – Буаз…
Я глипнула на нього.
– Хтось мусив зберегти пам’ять про неї, – сказала я. – І я знала, що це будеш не ти.
Він безпорадно простягнув руки.
– Але тут, у Ле-Лавезі…
– Ніхто не знає, хто я. Нікому й на думку не спадає провести паралель.
Я раптом усміхнулась.
– Знаєш, Кассі, для багатьох людей усі літні жінки більш-менш однакові на вигляд.
Він кивнув.
– І ти гадаєш, що «тітонька Фрамбуаз» тебе викриє.
– Впевнена, що так.
Настала тиша.
– Ти завжди була вправною брехухою, – чомусь згадав він. – Це ще одна річ, яку ти успадкувала від неї. Здатність приховувати. Я от, навпаки, цілком відвертий.
Кассі широко розкинув руки, щоб продемонструвати свою відкритість.
– Добре тобі, – байдуже промовила я. Навіть він у це повірив.
– Ти вправно готуєш, я це визнаю.
Він дивився повз моє плече на сад і дерева, що згинались під тягарем плодів.
– Їй би це сподобалось. Знати, що ти все це зберігаєш.