зірветься здушений стогін, а з пеніса не потече небезпечна рідина. Тоді він відступить – очманілий, можливо, засоромлений, – і ми повернемося додому. Звичний сценарій, який цього разу мені несвідомо кортіло змінити. Мене не хвилював ризик завагітніти незаміжньою, не лякав гріх, невидимі небесні свідки, що літають над нами у небі, ані Святий Дух з усіма його втіленнями, і Антоніо це відчував, його це бентежило. Тим часом він все пристрасніше цілував мене і повсякчас намагався опустити мою руку, яку я висмикувала. Урешті я з довгими, чуттєвими стогонами кілька разів сильніше притислася лобком до його пальців, що пестили мене. Тоді він прибрав руку, намагаючись розстебнути собі штани.
– Зачекай, – промовила я.
Я потягнула його до руїн консервної фабрики. Там було темно, нас не так видно, але повно мишей: я почула приглушений писк та шурхіт. Серце в мене застукало швидше, я боялася цього місця, самої себе, свого пристрасного бажання, що охопило з такою силою, аж змусило стерти у пам’яті те почуття відчуженості, яке виникло кілька годин тому. Я хотіла повернутися до свого району, стати такою, якою була раніше. Хотіла покинути навчання, викинути списані зошити. Виконувати вправи – заради чого? Те, ким я могла стати, вийшовши з тіні Ліли, не мало ніякого значення. Ким я була порівняно з нею – у весільній сукні, у кабріолеті, у синьому капелюшку та блакитному костюмі? Ким я була зараз, з Антоніо, ховаючись від людських очей серед поіржавілого металобрухту, мишачого шурхотіння, із задраною на стегнах спідницею, опущеними трусами, пристрасна, збуджена, збентежена, тоді як вона віддавалася гола, з холодною відстороненістю, на льняних простирадлах, у готелі з видом на море, дозволяла, щоб Стефано ґвалтував її, входив у неї повністю, залишав у ній своє сім’я, запліднював її законно і без страху? Ким я була в той час, як Антоніо вовтузився зі штаньми, ставив мене у себе між ногами, щоб торкатися мого голого лобка своїм великим чоловічим органом, стискав мої сідниці, терся об мене, рухаючись уперед-назад і важко дихаючи? Я сама не знала. Я знала лише, ким не хотіла бути тієї миті. Самих пестощів мені було не досить. Я хотіла, щоб він увійшов у мене, хотіла сказати Лілі, коли вона повернеться: «Я теж більше не цнотлива. Що робиш ти, те роблю і я, тобі ні в чому не вдасться мене обігнати!» Отож я обхопила Антоніо за шию, поцілувала його, стала навшпиньки, намагаючись наблизитися лобком до його члена, мовчки, рухаючись навмання. Він зрозумів мої наміри, допоміг собі рукою; я відчула, як він ледве-ледве зайшов у мене. Я здригнулася від цікавості впереміш зі страхом. Водночас я відчувала, що Антоніо стримується, змушує себе зупинитися і не подаватися вперед з усією силою пристрасті, що накопичилася в ньому протягом дня. Я зрозуміла, що він зараз відступить, а тому притиснулася до нього міцніше, щоб змусити його продовжувати. Але Антоніо з важким зітханням відсторонив мене від себе і сказав на діалекті:
– Ні, Лену, я хочу зробити це з тобою як зі своєю дружиною, а не отак.
Він ухопив мене за руку, приклав її до свого члена