зрозуміла, що лист не від брокера? Саме так. Насправді я ще вчора отримав від нього повідомлення. Почерк Джоанни одразу ж кидається у вічі – слова розлізлися по конверту, наче павутина п’яного павука.
– Що пише Джоанна? Якісь новини?
Місіс Аллертон намагалася говорити буденно й спокійно. Дружба між сином і його троюрідною сестрою Джоанною Саутвуд завжди її дратувала. Не те щоб, як вона казала, «там щось було». Вона переконана, що нічого не було. Тім ніколи не мав до Джоанни ніжних почуттів, як і вона до нього. Їхнє взаємне тяжіння, здається, базувалося на плітках і великій кількості спільних друзів та знайомих. Обоє любили і людей, і поговорити про них. Джоанна вміла бути дотепною, навіть їдкою.
І не через страх, що Тім може закохатися в Джоанну, місіс Аллертон трохи напружувалася щоразу, коли Джоанна була поруч чи коли від неї приходив лист.
То було інше почуття, яке важко пояснити. Можливо, невизнані ревнощі через те щире задоволення, яке Тім відчував поряд із Джоанною. Син і мати були такі ідеальні компаньйони, що, побачивши його, захопленого іншою жінкою, місіс Аллертон завжди трохи тривожилася. Вона також припускала, що своєю присутністю в таких випадках вона ставила бар’єр між двома представниками молодшого покоління. Часто жінка заставала їх зануреними в розмову, яка з її появою швидко згорталася, і, здавалось, цю компанію приймали вимушено, як обов’язок. Звичайно, місіс Аллертон не любила Джоанну Саутвуд. Вона вважала дівчину нещирою, фальшивою та поверховою. Їй було дуже важко втриматися від того, щоб говорити про неї піднесеним тоном.
У відповідь на її запитання Тім витягнув лист із кишені та швидко його проглянув. Мати тим часом відмітила, що лист був доволі довгим.
– Нічого особливого, – сказав він. – Девеніші розлучаються. Старий Монті постане перед судом за водіння п’яним. Віндлзгем виїхав до Канади. Схоже, його надто зачепила відмова Ліннет Ріджвей. Вона таки збирається одружитися з тим своїм управителем.
– Це щось неймовірне! Він дуже неприємний?
– Ні, зовсім ні. Він з девонширських Дойлів. Без грошей, звичайно. Власне, він був заручений з однією з найкращих подруг Ліннет. Не дуже гарна історія.
– Я тут взагалі нічого гарного не бачу, – сказала місіс Аллертон, почервонівши.
Тім окинув її поглядом, сповненим любові.
– Я знаю, матусю. Ти не схвалюєш привласнення чужих чоловіків і подібні історії.
– За моєї молодості ми мали принципи. І це було дуже добре! А тепер молоді люди, схоже, думають, що можуть робити все, що завгодно.
Тім усміхнувся.
– Вони не тільки так думають, а й роблять те, що хочуть. Vide[7]Ліннет Ріджвей!
– Ну, як на мене, це огидно.
Хлопець підморгнув їй.
– Веселіше, мій консерваторе! Мабуть, я згоден з тобою! У всякому разі я ще не привласнив собі нічиєї дружини чи нареченої.
– Я впевнена, що ти б ніколи цього не зробив, – сказала місіс Аллертон, додавши із запалом: – Я виростила тебе належним чином.
– Отже, то твоя заслуга, не моя.
Він глузливо всміхнувся, склав лист і знову сховав. У місіс