Подорож людини: генетична одіссея. Спенсер Уэллс

в тому, що відмінностей між расами мало б бути набагато більше. Воно було підкріплене ще й випадком, що трапився зі мною і моєю дружиною, коли ми були в Луксорі (Єгипет) задовго до того, як місто запрудили натовпи туристів. Тоді у вестибюлі готелю в неї виникло непорозуміння з одним із місцевих мешканців. Він розмовляв з нею так, ніби знав її. Вона продовжувала пояснювати йому: «Вибачте, пане, але ви плутаєте мене з кимось іншим». Урешті-решт він сказав: «Ох, вибачте, мадам, просто для мене ви всі на одне лице». Це дійсно дуже вплинуло на мої подальші міркування – вони справді відрізняються від нас, а ми всі однакові».

      Результати цього дослідження пройшли статистичний аналіз, і за останні тридцять років їх підтверджено багатьма іншими дослідженнями. Низький рівень генетичної варіації, що відрізняє між собою людські популяції, був темою нескінченних дискусій (варіацій більше всередині чи між расами?), але факт залишається фактом – невелика популяція людей зберігає близько 85 % загальної генетичної різноманітності, виявленої всередині нашого виду. Левонтін любить наводити приклад, що якби сталася ядерна війна і вижили б тільки кенійські кікуйю (або таміли чи балійці), всередині цієї групи все одно спостерігалося б 85 % генетичної варіації, властивої всьому виду. Це справді переконливий аргумент проти «наукових» теорій расизму і беззаперечне підтвердження висновків Дарвіна про людське різноманіття, які він озвучив у 1830-х роках. Це справді той випадок, коли «з багатьох – єдине», як каже назва цього розділу латиною. Але чи означає це, що вивчення людських груп не має сенсу? Чи здатна генетика дійсно розповісти нам що-небудь про людське різноманіття?