кожен дотик лиш дотик один з мільйонів,
тепер, коли не боятись нарешті можна
за власну свободу, за певність своїх кордонів, —
найкраще, що ми порожні.
Вересень накочується, ніби приплив.
Незручне взуття, заживають коліна збиті,
і всі подряпини – сліди неймовірних див, —
затираються, сходять, залишаються в літі.
Велосипеди в дощ ніби кораблі,
припнуті на рейді без вітрил і без пасажирів.
Шкіра просить піску і світла. Усюди, де ми були, —
проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій.
Літні тераси згортаються, ніби фронт.
Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно.
І якщо дихати – то тепер тільки рот у рот,
до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних.
Літаки не затримуються, ніби розклад страт.
Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні.
Безвідмовний час, найдосконаліший апарат,
врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання у кілька речень.
Це мої поля і мої сади.
Це мої фортеці у далині.
Мої пасовиська біля води
і мої рибини на мілині.
При дорозі яблуні і айва,
зеленіє хміль, зріє виноград —
все моє: трава, у траві мишва,
а над нею мат польових бригад.
Мій Чумацький Шлях і в могилах прах,
сорок сім чудес, всі АЕС і ГЕС,
дим вогнів в лісах і кадил в церквах,
і туман увесь із озер і плес.
Це мої комбайни і трактори,
фабрик чорний піт й лихоманка жнив.
Сутінки зійдуть на мої двори,
і мої жінки заведуть там спів.
Це мої кордони і наркота,
це мої наливки і самогон,
це мої сини в теплих животах
достигають в мріях про закордон.
Мої божевільні від дня до дня
восхваляють Господове ім’я.
Це моя країна. І вся хуйня
в цій країні також лише моя.
То чого ж ти хочеш, безжальний світ?
Що ж мене висмоктуєш у журбі?
Я і певний брід, і смачний обід,
і жінок, і рибу віддав тобі.
Розтисни кулак, напрямок чи знак
поміняй на все неземне й земне —
де ховаєш ту, котра просто так,
без мого усього прийме мене.
На дні горнятка з какао; в кишенях між
дрібними монетами і розкришеним тютюном;
в голубиному серці; за вухом в цуцика; в черепашому оці;
в старій порцеляні, захованій на горищі, обгорненій полотном;
в крові останніх черешень; в грибних ґрунтах; в твоєму диханні зранку
зачаївся той світ, в якому я так легко виконую обіцянки —
наприклад, не стригти волосся чи не вечеряти з іншими, коли навіть дуже хочеться.
В склянках із лаймом і льодом; в чужих запальничках; в лініях смерті або життя;
в нетверезих обіймах; в ключах від старих машин; за скатертини обшитим краєм,
в лінивих домашніх комахах, в попільничках, в невикористаних