її синім світлом маяка-дороговказа. Жодних поступок. Нехай у нього в душі вирує божевілля і врешті-решт воно переможе, але Джейк нещадно з ним боротиметься. І нехай його грім поб’є, якщо він поступиться.
«Ніколи! – люто подумав він. – Ніколи! Нік…»
– Джоне, якщо ти вже все шкільне приладдя в гардеробній перелічив, то, коли твоя ласка, приєднайся до нас, – сухим культурним тоном сказала в нього за спиною міс Ейвері.
І поки Джейк відвертався від дверей, рядами учнів розлігся смішок. Міс Ейвері стояла за своїм столом, злегка спираючись на нього пальцями, і зі спокійним інтелігентним виразом обличчя дивилася на хлопця. Сьогодні на ній був синій костюм, а волосся зачесане в звичний вузол. З-за її плеча на Джейка похмуро зирив портрет Натаніеля Готорна.
– Вибачте, – пробелькотів Джейк і причинив двері. Непереборний потяг відчинити їх знову, подивитися ще раз, а раптом там є інший світ з його розпеченим сонцем і пустелею, накотив на хлопчика, але він не піддався і пішов на місце. Петра Джессерлінг вже пускала йому бісики. – Наступного разу візьми мене з собою, – прошепотіла вона. – Тоді хоч подивитися буде на що.
Джейк неуважно всміхнувся і всівся на місце.
– Дякую, Джоне, – мовила міс Ейвері своїм безмежно спокійним тоном. – А зараз, перш ніж ви здасте іспитові твори… а я впевнена, що всі вони будуть гарними, дуже охайними і в чомусь неповторними… я роздам програмний список рекомендованої літератури на літо. Про деякі з цих чудових книжок я розповім…
Говорячи це, вона передала Девідові Суррі стосик друкованих брошур. Девід почав їх роздавати, а Джейк розкрив течку, щоб востаннє глянути на те, що написав на тему «Що таке правда і як я її розумію». Цікавість була непідробною, бо ж він не пам’ятав, чи писав іспитовий твір, так само, як не пригадував підготовки до іспиту з французької.
Одного погляду на титульний аркуш виявилося достатньо, щоб у ньому почала наростати тривога. В центрі аркуша стояв охайний друкований напис «ЩО ТАКЕ ПРАВДА І ЯК Я ЇЇ РОЗУМІЮ, Виконав Джон Чемберз». І все було б гаразд, якби він з якогось дива не приліпив унизу дві фотографії. На одній з них були двері (мабуть, це двері будинку №10 на Даунінг-стрит у Лондоні, подумав Джейк), а інша зображувала поїзд на залізниці. Кольорові знімки вирізано, поза сумнівом, з якогось журналу.
Навіщо я це зробив? І цікаво коли?
Він перегорнув аркуш і втупився в першу сторінку іспитового твору, не вірячи власним очам і не розуміючи, що перед ним. А потім, коли крізь первинний шок почало пробиватися розуміння, Джейк відчув, як його охоплює жах. Нарешті це сталося. Нарешті він дійшов до такої межі, коли інші помітять, що він несповна розуму.
Я покажу вам страх у жмені землі.
Спочатку я подумав: він бреше безсоромно.
Правда – це стрілець.
Правда – це Роланд.
Правда – це В’язень.
Правда –