горами й сусідніми краями, то кожен знав, що це від буйності і частенько погано закінчується. А тепер з такої шаленої гонитви була ще й якась постійна користь. Хоч це відгонило якимось наймитством чи навіть панщиною, але кожен бачив, що італіяни та ґрани вивозили звідти багато грошей. А хто з угорського боку або з криворівнянських людей зі збіднілих родів попрацював якийсь час на бутинах, – чи як тесля, ставлячи загати, чи як керманич, ведучи дараби водою, – той невдовзі купував собі немало покорчованого ґрунту.
До того часу гроші були чимось мало потрібним, були зайвиною. Зроду-віку було відомо з досвіду, і далі в горах це постійно підтверджується: що більше хтось несподівано багато заробляє, то ще більше витрачає і ще більше заборговує. Зокрема й через це старі, мудрі люди погано ставилися до бутин.
Та саме можливість заробити, а хоча б і прогуляти, підохочувала молодих людей до цієї роботи за плату. Колись леґінь міг пристати до опришків, погуляти світами, нападати на містечка й помістя, потрясти панків та жидів. А тепер що? Світ забитий дошками, тільки й того, що, наче в ланцюгах, потягнуть у рекрути. Тому дедалі частіше ставалося, що молоді хлопці не з конечної потреби, а просто заради великого зарібку зголошувалися до дараб. Бралися до того залюбки, бо то була небезпечна і ризикована робота, а гроші швидкі.
Один ґазда з Дземброні позбавив сина спадку за те, що той злакомився на таку тяжку роботу, на швидкий неґаздівський зарібок. І записав маєток мандрівному циганові-музикантові… А з іншим стався ще гірший випадок: не хотів давати одинакові гроші на забави, музику та строї, а працювати на дарабах йому не дозволяв. Тож як батько пішов до Косова, хлопець найнявся сплавляти дараби. Бідовий був хлопець, але необережний, не думав про небезпеку. Коли цілий вал колод, що вирвався з Черленого потоку, підпливав швидкою шаленою течією Бистреця, хлопець не поспішав утікати. Загинув, похований під тим громаддям колод. Як батько вернувся з Косова, тіло одинака знайшли десь далеко у Криворівні. Старий тоді гірко каявся, що не давав хлопцеві грошей на забави.
У пісні йдеться про три верстви. Про стару пастушу, ґаздівську, яка століттями жила згідно зі старим правом, а люди тоді доживали до пізнього віку. Про новішу верству, розбишацьку, що билася і рубалася, а люди жили лише по сорок років. І про найновішу, бутинову: і що то за ґазди? Цілі зими просиджують навпочіпки при ватрі в пущах, заради марних грошей та горілки мучаться з тими колодами, робляться до нічого. Пісня говорить про них зі зневагою і жалем.
У цих піснях з’являється не знаний раніше мотив. То одна, то інша оплакують керманича, якого мати виряджає на пливачку (сплав на плотах) з жалем, навіть із розпачем. Адже через злидні хлопець змушений відійти від стародавніх і улюблених пастуших занять. Не мандрує вже вільно з худобою, не доїть корів, не косить, не збирає сіна. Мусить покинути дім і край заради сплаву деревини, заради праці на водах серед постійних небезпек. Врешті він, як тужить пісня, не повертається, тоне або гине, придавлений колодами.
Фока