уже згадуваних священиків. Ось що пише Нордберг: «Мазепа був за походженням польським шляхтичем. У юності, за правління Яна Казимира, служив пажем при королівському дворі. Під час одного із заворушень у Польщі якийсь польський магнат вирішив відправити свої пожитки у надійне місце і послав з ними Мазепу. Та магнатові не пощастило. Козаки напали на валку, усе забрали, ще й прихопили з собою на Україну Мазепу. Козацькі полководці мали його за свого найдовіренішого радника. Через кілька років, коли його покровитель потрапив у царську немилість і був засланий до Сибіру, козаки одноголосно вибрали Мазепу своїм гетьманом, тобто полководцем. Правда й те, що у пору своєї юності він був бравим ловеласом, і навіть тоді, коли у 70-літньому віці прибув до королівського стану, очі його палахкотіли вогнем. Він щоденно бував у короля, часом вони розмовляли сам на сам, а деколи при розмові був присутній граф Піпер. Усі бесіди велися латиною».
Вольтер у своїй історії про Карла ХІІ описував Мазепу як «мужнього, діяльного, невтомного чоловіка, хай і похилого віку».
Вольтер
А ось що пише Крман: «Мазепа був чоловіком 70 років, серйозного виду, освічений за козацьким звичаєм, знав латину, польську й російську мови, володів великим майном, зібраним з різних подарунків царя та польського короля, а також з власних прибутків та річних податків від своїх підданих. Ціла Україна перебувала у залежності від свого гетьмана аж до кінця його життя, тож він вибирав собі помічників серед своїх наближених і надавав їм у користування хутори та села, а з інших підданих, навпаки, збирав гроші. Від кожного землероба він брав щорічний податок два або більше польських злотих, залежно від платоспроможності. В усіх селах та більших містечках мав власні маєтки, рухоме майно, пивоварні та винокурні… Пропольськи настроєний, він прихильніше ставився до поляків та шведів, аніж до московитів, але приховував це доти, доки міг».
А польський історіограф Еразм Отвіновський, який у своїй хроніці про правління Августа ІІ[25]описував сучасні йому події, сказав про Мазепу, що це був чоловік «з непересічними здібностями, його весь час супроводжувало щастя, а в усього народу він був «inamore velarativo et adorativo timore[26]». Про своє щастя він якось зухвало сказав: «Nil felicitati meac deest nisi moderativo ejus»[27]. Для Отвіновського Мазепа був польським шляхтичем, який хотів звільнити свій край для того, щоб потім перейти до Польщі. Далі ми побачимо, наскільки його судження відповідало істині.
Юність Мазепи лишається для нас білою плямою. Відомо, що він одержав добре виховання, очевидно, у Київській семінарії та в якійсь з єзуїтських колегій у Варшаві, а можливо, у Полоцьку. Відомо також, що, навчаючись, він провів кілька років за кордоном, правдоподібно у Франції та Голландії[28], – на кошти мецената Краківської академії Новодворського. Товаришував йому тоді майбутній полковник артилерії Мартин Кетський. Ще у 1655 році він брав участь у війні зі шведами, тож можна припустити, що Мазепа вже тоді мав до них симпатії. Те, що його легковажна