слово Україна зустрічається у «Повісті временних літ» під роком 6695 (1187) у зв’язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича. «За ним же Україна багато потужила» (переклад JI. Махновця), – фіксує літописець. Можемо здогадуватися, що мова йшла про Переяславщину. Пізніше Україною називали Холмщину і Підляшшя, Галицько-Волинське князівство. Стосовно тлумачення назви Україна різними авторами у різні часи написано десятки наукових праць. На думку окремих учених (див. Хитрук В. Яким роком живем, українство? // Літ. Україна, 1991, № 19, 9 травня), термін Україна (Вкраїна) виник із-за злиття прийменника У (В) зі словом «край», що означало держава, батьківщина, а власне – Русь, і нічого спільного зі словом «окраїна» не має. Врешті ж, східні околиці Суздальської землі ніхто Україною ніколи не називав. Етимологія назви Україна до цього часу до кінця не з’ясована, а наведене А. Єнсеном тлумачення є тільки однією із численних версій.
2
Русь, руси, рос, роді – власна назва племені і території його заселення. Вперше згадується у писемних джерелах під назвою «росомони» («розомани») у праці готського історика VI ст. Йордана. Плем’я жило на території сучасного Середнього Придніпров’я ще у 3-й чверті першого тисячоліття нашої ери. Отже, «Русь» є старою назвою України. Київський літопис застосовує її до варягів, а далі вживає назву «Русь» для означення території полян – трикутника Київщини, обмеженого Дніпром, Ірпенем і Россю.
Походження назви «Русь» – об’єкт численних гіпотез, монографічних досліджень як історичного, так і лінгвістичного напрямків. Головні з них:
варязька (норманська) – висунута на поч. XVІІI ст. Баєром, далі розвинута у працях Міллера (1749), Куніна (1844), Томсена (1877). Ця теорія грунтується, окрім свідчень «Повісті временних літ», на варязькому, а не слов’янському характері терміну, що, на думку авторів, засвідчують західноєвропейські, арабські і грецькі джерела. Костянтин Багрянородний у своєму трактаті (949 р.) подає назви дніпровських порогів окремо «руською», «слов’янською» мовами. Але жодного шведського племені, яке б мало таку назву, історія не засвідчує, а виведення її з фінської мови від давньошведського слова «горег» – стерно дуже сумнівне. Ця теорія не з’ясовує також вживання назви «Рос» у грецьких джерелах VІІI ст. Не може дати відповіді і варязька теорія, згідно з якою ця назва зустрічається ще у V ст. у зв’язку з нападом гуннів 434—437 pp.;
автохтонна – висунута М. Максимовичем в 1837 р. Але її початки ведуться ще від Густинського літопису 1670 р. Вишукується етимологічний зв’язок між назвою Русь і такими гідронімами, як річки Рось, Росава, Русна, Роставиця (О. Потебня). Варягів ця теорія трактує як військові і торгові дружини не із самих шведів, а як різнонаціональні, куди входили також і слов’яни. Але відомі імена варягів (князів, дружинників) є, одначе, шведського походження;
іранська – виводить назву «Русь» від назви племен іранського походження, типу роксолан (іранське слово «rokhs» означає «світло»). Ця теорія добре пояснює найраніші назви, але дуже слабо в’яжеться з історичними і географічними реаліями – роксолани жили на Дону, а назва