голосі і виконанні яких я житиму й далі».
Ще однією важливою рисою характеру Соломії Крушельницької, яку відзначали сучасники і на якій наголошують сучасні музикознавці, є поєднання непересічного музичного інтелекту і водночас – інтелігентності. Це пояснює, чому Соломія Крушельницька була однією з нечисленних світових співачок з абсолютно універсальним амплуа. Причому неможливо визначити, в яких ролях і в яких національних школах, стилях, епохах вона захоплювала більше: в італійських, німецьких, польських, російських чи французьких операх. Або в ліричних чи драматичних ролях, романтичних чи модерних, експресіоністських чи веристських драмах.
Тільки володіючи потужним інтелектом, здатністю раціонально розкласти будь-який стиль на його сутнісні елементи, можна було вибудувати цілісно оперну партію у такий спосіб, щоб знайти ідеальну точку перетину емоційно-психологічного образу живої людини з усіма її пристрастями, одкровеннями і стражданнями – і з умовностями відображення світу у будь-якому художньому стилі.
Важливими рисами характеру, відзначеними тими, хто особисто знав співачку чи принагідно з нею спілкувався, – були гідність і незалежність, що проявлялись у всьому, а найяскравіше – в життєвих інтерв’ю, у всьому комплексі поведінки при зустрічах. Ці властивості характеру Соломії Крушельницької проявлялись упродовж її всього тривалого і драматичного життя. Згадаємо лише кілька найпромовистіших прикладів: її ставлення щодо містечкових пересудів у ранній юності, щодо її артистичних захоплень; її поведінку у Варшаві в 1901–1902 рр. у зв’язку з кампанією, яку підняли проти неї в пресі конкуренти і заздрісники. Гідність і спокій, що проявила тоді співачка, слугували прикладом справді високої інтелігентності. А її позиція щодо більшовицького режиму в останні роки життя і незалежність у декларуванні своїх переконань? Ці її риси, як-от: незалежність, витримка, гідність, дистанційованість від будь-яких дріб’язкових провокацій чи відвертих наклепів, на цілком слушний погляд І. Комаревич, можна об’єднати ще й поняттям «внутрішньої свободи».
Цей стан душі ідеально коригується з самопосвятою обраній меті і пояснюється як вільний вибір тієї справи, заради якої здійснюється регулювання всього життєвого укладу і встановлюються суворі норми відповідальності. Усі ці риси визначають домінантний творчий психотип С. Крушельницької – «аполлонічний». Тобто, за Ф. Ніцше, той, в якому провідним виявляється прагнення досягти досконалої гармонії і точності співвіднесення всіх складових елементів художнього цілого.
Безперечно, в індивідуальному виконавському стилі С. Крушельницької переважало те, що інтуїтивне, стихійне спонтанне світовідчуття завжди виявлялось підпорядкованим строгому контролю художнього раціо. Такий тип митців характеризує багатовекторність художньо-образного світосприйняття, схильності до апробування різних художніх моделей, мобільне реагування на різні естетичні інновації. Митці такого типу,