про Старого Джека. Якось почув, як Стен розповідав його мамі:
– Того бовдура давно треба замкнути.
Хлопець запитав у панни Мандей, хто такий бовдур, бо не зміг знайти цього слова у словнику, а коли вона пояснила, то він уперше второпав, наскільки дурним був його дядько Стен.
– Не обов’язково дурний, – зауважила панна Мандей, – просто погано поінформований, а тому упереджений. – Не сумніваюся, Гаррі, – додала вона, – що у своєму житті ти зустрінеш іще багато таких чоловіків, і дехто з них займатиме набагато вище становище, ніж твій дядько.
3
Мейзі зачекала, доки не почула, як зачиняються вхідні двері, аби переконатися, що Стен уже пішов на роботу, відтак оголосила:
– Мені запропонували працювати офіціанткою у «Королівському готелі».
Ніхто з тих, хто сидів за столом, не озвався, бо розмови під час сніданку мали відбуватися за звичною схемою і нікого не заскочувати зненацька. У Гаррі виник добрий десяток запитань, які він не хотів ставити, позаяк чекав, що спершу своє слово скаже бабуся. А вона зосереджено наливала собі іще одне горнятко чаю, ніби й не почула, що сказала донька.
– Хтось із вас скаже хоч щось? – поцікавилася Мейзі.
– Я навіть не знав, що ти шукаєш іншу роботу, – наважився Гаррі.
– Я й не шукала, – зізналася жінка. – Але минулого тижня пан Фремптон, управитель «Королівського готелю», зайшов до «Тіллі» на каву. Він приходив іще кілька разів і кінець кінцем запропонував мені роботу!
– Я думала, що тобі подобається в цукерні, – зауважила бабуся, нарешті приєднавшись до бесіди. – Зрештою, панна Тіллі добре платить, а час…
– Мені подобається, – визнала мама Гаррі, – але пан Фремптон пропонує мені п’ять фунтів на тиждень і половину всіх чайових. Я могла б приносити додому шість фунтів щоп’ятниці.
У бабусі відвисла щелепа.
– Але ж тобі доведеться працювати й уночі? – запитав Гаррі, коли закінчив облизувати миску Стена із залишками каші.
– Ні, я не буду, – заперечила Мейзі, погладивши п’ятірнею волосся сина. – Ба навіть більше: матиму один вихідний день на два тижні.
– А ти маєш відповідний одяг для такого великого готелю, як «Королівський»? – поцікавилася бабуся.
– Мені видадуть уніформу й свіжий білий фартух щодня. У готелі навіть є своя пральня.
– Не сумніваюся, – зазначила бабуся, – але передбачаю одну проблему, адже нам усім доведеться навчитися жити з…
– З чим, мамо? – запитала Мейзі.
– Ти врешті-решт зможеш заробляти більше за Стена, а це йому не сподобається анітрохи.
– Тоді йому доведеться із цим змиритися, чи не так? – промовив дідусь, уперше за кілька тижнів висловивши свою думку.
Додаткові гроші стали неабияк корисними, особливо після того, що сталося на Великдень. Мейзі вже намірялася покинути церкву після служби, коли панна Мандей цілеспрямовано попрямувала проходом до неї.
– Чи можу я побалакати з вами особисто, пані Кліфтон? – запитала вона і, розвернувшись, подалася